І.
Послїдними лїтами піднесено в нашім законодавстві державнім оклик: ратувати мале сельске рільництво і стан селяньскій від знищеня і занапащеня. Оклик той піднесено дуже пізно, бо в часї, коли селяньство в цілій монархії, а найбільше в нашім краю підупало так сильно, що ледви чи зможе поміч державна загоїти єго рани і піддержати єго так, як того вимагає добре зрозумілий интерес держави і добро та успішний розвиток цілого суспільного организму. Та до того і тая поміч державна в формі таких средств, котрі тяжко, що-би довели до пожаданої ціли. Вже по рїшенім недавно законї о неподїльности селяньских грунтів можна пізнати, яку дорогу вибрало правительство за-для переведеня санацій відносин дрібного рільництва. Полишивши тілько лїт селяньство свобідній конкуренції з всякими можливими пявками, котрі виссали з него послїдні соки, накладаючи на него що-раз більші податки і фискальні оплати, оно взялось тепер раптовно за систему опіки над селяньством, лежачої в обмеженю єго свободи дїланя в деяких актах приватно-правної натури. Що такі обмеженя колись, т. є. в часї визволеня і усамовільненя селяньства могли бути на місци і могли становити навіть досить щасливо подуманий порехід до повної особистої і економичної свободи — то рїч можлива, однак неможливою а навіть смішною рїчею було-би надїятись, що тепер подібні міри можуть що-небудь помогти. Нинї они і перестарїлі, противні пануючим правним понятям і безвартні та виглядають так, як би над чоловіком, котрому з причини непорадности або легкодушности видерто маєток, заведено відтак курателю в тій гадці, що утрачений маєток тим способом повернесь.
Побіч тих офиціяльних, може надто невільничо за сусїдною державою і єї соціяльно-державною системою копіованих примірів даються від часу до часу чути голоси приватних людей, представляючі в згаданім напрямі більше або менше радикальні проєкти. Голоси ті суть доказом, що ціла суспільність глядить нинї з тревогою на положенє дрібного рільництва і тремтить на саму думку о можливих евентуальностях грозячої кризи. До голосів тих належить також поставлене на 292 засїданю ради державної з дня 19 лютого 1889 внесенє посла Верґаніого о касах Райфайзена. Зміст внесеня короткій: Позаяк дрібному рільництву міг-би помагати кредит відповідно зорганизований — а каси Райфайзена могли-би єму як-раз такій кредит подати, наколи-б мали потрїбні до того фонди, длятого треба такі каси скрізь закладати, а правительство повинно утворити за-для підмоги тих кас окремий фонд і дотувати єго річною сумою 300.000 зр. з скарбу державного.
Хотячи розпізнати практичну вартість того внесеня, належить познакомитись з самою институцією, котру оно наміряє ввести, належить пізнати, що суть каси Райфайзена.
Идея самопомочи истнувала від давних часів серед людскости, а лиш форми, якими она проявлялась в практиці, були різнородні. Вже в старинній римскій державі бачимо звязки між робітниками (особливо гірничими) і ремісниками, в середних віках стрїчаємо численні асоціяції купецкі і ремісничі, а навіть меншої шляхти против великої шляхти і духовеньства. В всїх тих звязках пробивалась одна і та сама идея: сполученими силами слабших опиратись перевазї сильнїйших, можнїйших. Тая идея розвинулась в новійших часах дуже широко і різнородно. Дух асоціації проникнув в нашім віці всї галузи суспільного житя і всї кляси суспільности. Асоціяція економична виступила в найрізнороднїйших формах яко змаганє незасібних кляс на поли економичнім. Само собою розумієсь, що не могло відлогом лишитись і многоважне поле кредиту. Кляси засібні або не потребували кредиту, або мали єгo в великих банках, для кляс незасібних потрїбною була организація кредиту на підставі самопомочи в формі асоціяції. Потребі тій відповіли товариства задаткові.
Вітчиною тих товариств єсть Нїмеччина, а першим, котрий дав початок організації таких товариств, єсть, поступовими економистами висміваний, однак на тім поли многозаслужений Шульце з Делича. Товариства системи Шульца розповсюднились дуже скоро в Нїмеччинї і Австрії. Организація тих товариств єсть така, що приймають они вкладки грошеві в ціли фруктификації, а з тих вкладок дають своїм членам, котрі платять удїли і дістають дивиденди, короткотерминові задатки. Задатки ті мають на ціли доповняти браки в оборотовім капиталї господарства членів і длятого даються они лиш на короткій час прим. купцеви або ремісникови для закупна товару або сирого продукту, по проданю котрого повинен задаток звернутись. Товариства задаткові системи Шульца суть отже з своєї економичної натури призначені давати задатки лиш на короткій речинець і то переважно такій клієнтели, як купці, ремісники та менші промисловці. Длятого они і концентруються звичайно по містах та місточках. (У нас в Галичинї суть подібні товариства майже в кождім місточку, однак заряди их суть переважно в жидівских руках, длятого і товариства не приносять ніякого хісна а противно стають прибіжищем обманьств та жидівских швиндлів.) Для дрібного рільництва тая форма кредитової асоціяції не єсть відповідна. Малий рільник не може вдоволитись задатком з коротким речинцем, бо вже сама натура єго господарства не позволяє єму скоро звернути позички. Тут не ходить о капитал оборотовий, як у купця або ремісника. Дрібному рільникови потреба кредиту на доповненє та полїпшенє деяких частей капиталу закладового, як прим. инвентаря господарского, а щоби капитал вложений в тій ціли вернувся, потребує він ждати довшій час, часто кілька лїт.
Длятого вже в часї, коли Шульце дав початок своїй системі товариств задаткових, знайшов в самій Нїмеччинї чоловік, котрий пізнав непригідність товариств тої системи яко асоціяції кредитової для дрібних рільників, і почав засновувати такі-ж товариства на підставі иншої системи, маючи на оці передовсїм кредитові потреби малого рільника. Чоловіком тим був Райфайзен а завязувані ним товариства звістні суть під назвою кас Райфайзена.
[Дїло, 07.03.1889]
ІІ.
Райфайзен був бурмистром надреньского місточка Найвид. Він подав плян организації товариств кредитових, котрі в першім рядї звертались до потреб кредиту дрібного селяньского рільництва. Райфайзен дїлав рівночасно в теорії і в практиці. В р. 1872 видав він в Найвид твір п. з. "Die Darlehenskassenvereine", в котрім представив теоретично систему своїх кас а рівночасно засновував такі каси в сторонах надреньских. Вже в р. 1876 було таких кас 100, а до р. 1888 було их в Нїмеччинї 391. В Австрії єсть их нинї ледво кілька.
Организація кас Райфайзена опираєсь на участи дуже малого круга интересованих осіб. Они обіймають також дуже малу те-риторію т. є. одного села або одної парохії.
Задачею их єсть подібно як кас задаткових системи Шульцого приймати вкладкй ощадности і фруктификувати их, даючи з них позички членам, однак що до тої другої сторони своєї дїяльности різняться они значно від товариств задаткових Шульцого. Каси Райфайзена удїляють позички тілько дрібним рільникам і то звичайно на довші до потреб і натури рільничого господарства примінені речинці сплати. Позички суть звичайно не великі а в удїлюваню их заховуються средства осторожности можливі лиш при стисло льокальних відносинах. Позичаючій мусить виразити, на яку спеціяльну ціль наміряє ужити удїленої єму позички і мусить дїйстно ужити єї на тую ціль. Щоби мати докладну відомість і певність що до безпеченьства позички, має заряд каси обовязок що чверть-року розслїджувати стан маєтковий кождого довжника. Вкладки приймаються почавши від малих сум т. є. від 10 грошей срїблом (в Нїмеччинї) і опроцентовуються низко, бо лиш 3—3½ %, за то однак числять каси і низки проценти рильникам, котрим дають позички. Велика ризниця між товариствами Шульцого а касами Райфайзена лежить в тим, що як-не будь одні і другі виключають користолюбні спекуляції, то однак каси Райфайзена відзначаються о много гуманатарнїйшим характером від перших. В первістних касах Райфайзена, які завязувано в Нїмеччинї особливо в надреньских сторонах, не мали члени нїяких удїлів, не було отже і нїякої дивиденди; в касах, засновуваних на взір Райфайзена в Австрії, означуються удїли дуже низкою сумою, а кожному членови вільно мати лиш один удїл. Постанова та здержує заряди кас від спекуляцій вимірених на збільшенє дивиденди бо хоч-би і як високо підтягнути єї, то фактично при однім і дуже низкім удїлї мусить і дивиденда бути так низкою, що всякій интерес на підношенє єї мусить ослабнути і упасти.
Каси Райфайзена збирають маєток не для добра і користи виключно своїх членів, а загалу. Висказують то передвсїм постанови, обовязуючі на случай розвязаня поодинокої каси. Після тих постанов в случаю розвязаня каси не дїлиться маєток єї між поодиноких членів, а лиш складаєсь до депозиту судового a відтак або переказуєсь иншій касї завязаній на тих самих основах або припадає громадї дотичної місцевости. Вкінци замітити належить, що гуманитарний і незисковний характер кас тих пробиваєсь також в способі их администрації, так як особи управляючі справами кас урядують зовсїм безплатно. В Нїмеччинї почивають заряди кас Райфайзена звичайно в руках місцевої интелигенції, котра управляє ними безінтересовно, і для того в тих місцях, де справдї єсть кому посвятити час і заходи справам тих товариству розвиваються они гарно і розтягають свою дїяльність на що раз ширшій круг потреб сельского дрібного рільництва. І так деякі з кас почали кромі интересу позичкового займатись також спроваджуванєм і дешевшою своїм членам відпродажею насїнь та других сирих матеріялів, словом, почали повнити функції товариств сирівцевих, инші почали спроваджувати господарскі машини та винаймати их дешево поодиноким членам, стали отже побіч задаткових також товариствами машиновими — инші знов почали повнити функції товариств консумційних, а знайшлись і такі, що ставали до лицитації сельских грунтів, а відпродавши их дорожше, звертали надвижку давним властителям. Ціла тая дїяльність кас системи Райфайзена доволї оправдує внесенє пос. Верґаніого, щоби правительство австрійске пропагувало ті каси між населенєм рільничим і субвенціонувало підмогами з окремого фонду, дотованого з скарбу державного.
Рїч певна і безперечна, що каси ті могли-би богато причинитись до піднесеня сельского рільництва і стану селяньского, а удїленє на ту ціль фондів з скарбу державного було-би оправдане вже хоч-би тим, що держава так мало зробила доси для того стану, коли тимчасом другі можнїйші кляси суспільности тїшились часто користями пливучими з пригідного для их интересів законодавства або і безпосередними ласками держави.
Тілько знов не можна до зреализованя внесеня пос. Верґаніого прикладати надто великих надїй. Каси Райфайзена могли-би в дечім помогти селяньству, але не погоїли-би всїх тих ран, які потерпіло оно за дотеперїшних порядків. Сам кредит хоч-би і як догідний не виратує господарств, живучих серед відносин, котрі підорвали их в самім корїни. Протегованє заграничної торговлї збіжем в некористь краєвої, збільшенє а підвисшенє податку ґрунтового і податків посередних, коштовне і неприступне судівництво, замотані пертрактації спадщин і процедери табулярні, толерованє лихви і покутного писарства — то суть головні причини упадку дрібного рільництва і селяньского стану і доки они будуть истнувати, доти не поможуть анї реформи вправдї порїшеного закона о неподїльности грунтів при спадщинах ab іntestato, анї навіть спілки системи Райфайзена, послїдні помимо всїх своїх безперечно добрих сторон. Для того прихиляючись зовсїм до внесеня пос. Верґаніого і признаючи користи, які-би з того внесеня припала рільництву, дуже пожаданими і по справедливости єму належачими-ся— ми не перестаємо жадати реформи законодавства дотикаючого справ селяньского стану і дрібного рільництва в згаданих висше найважнїйших точках і то реформи повної, идучої до самого корїня, радикальної...
[Дїло, 09.03.1889]
09.03.1889