Засновник та голова правління Центру політико-правових реформ Ігор КОЛІУШКО у інтерв'ю «Z» наполягає, що українське законодавство наразі не передбачає проведення місцевих референдумів.
На його фахову думку, в законодавстві України щодо цієї сфери утворився правовий вакуум. Закон про всеукраїнський референдум є, а щодо місцевих – пусто. Для того, щоби реалізувати намір задекларований частиною населення Сходу та Півдня країни повинна попрацювати у цьому ж напрямі Верховна Рада. Більше того, і діючий закон треба змінювати, бо він не гарантує чесності проведення та результатів плебісциту
Ігор КОЛІУШКО:
МІСЦЕВОГО РЕФЕРЕНДУМУ ЗАРАЗ БУТИ НЕ МОЖЕ, МОЖЕ БУТИ ТІЛЬКИ ОПИТУВАННЯ
– Пане Коліушко, одразу ж після рішень кримського парламенту та ряду місцевих рад щодо референдумів, ви заявили що законодавчого поля для їх проведення не існує. Обґрунтуйте, будь-ласка, це твердження.
– З листопада 2012 року в Україні неможливо провести місцевий референдум з будь-якого питання у будь-якому регіоні, зокрема й в АРК.
Тоді Парламент голосами представників Партії регіонів і комуністів з порушеннями процедури, встановленої в Конституції України та Регламенті Верховної Ради України, прийняв Закон України «Про всеукраїнський референдум», яким скасував Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Скасований закон, як видно з його назви, встановлював порядок організації та проведення як національних, так і місцевих референдумів.
Натомість новий Закон встановив процедуру проведення лише всеукраїнського референдуму. До цього часу законодавець не встановив процедуру проведення місцевих референдумів. Підкреслю, що така процедура може бути встановлена лише на рівні закону України. Отже утворився законодавчий вакуум, що унеможливлює проведення місцевих референдумів до прийняття Парламентом закону про місцеві референдуми.
– Зважаючи на сумнівну легітимність результатів даних референдумів, чи припускаєте ви можливість їх непроведення взагалі? Але, припустимо, вони таки відбудуться – чи матимуть їх рішення якісь юридичні та політичні наслідки?
– За відсутності законодавчої процедури проведення місцевих референдумів, законний місцевий референдум провести неможливо. З точки зору права, я не допускаю можливості їх проведення взагалі.
Фактично може бути організовано опитування населення певної місцевості та, відповідно, отриманий результат опитування. Це не матиме жодного відношення до прийняття чи затвердження якихось рішень населення певної місцевості та відповідно не породжує жодних правових чи політичних наслідків.
Щодо організованого опитування та його результатів ключовими питаннями будуть: хто його проводить; за які кошти воно проводиться; принципи його проведення.
– Зважаючи на потребу хоча б формального обґрунтування військової присутності Росії в Україні, її влада, скоріш за все визнає результати цих референдумів, якщо вони будуть проведені. Чи є в України можливість на міжнародному рівні юридично довести нечинність рішень цих референдумів?
– Наполягаю, що на сьогодні може бути організоване місцеве опитування, а не місцевий референдум. Вже на сьогодні міжнародна спільнота демократичних країн не визнає законними наміри щодо проведення так званих «місцевих референдумів». Рішення цих «референдумів» не визнаються демократичними країнами наперед, незалежно від отриманих результатів на цих опитуваннях.
– Нинішня ситуація вчергове загостриа потребу приведення законодавства у цій сфері у відповідність до міжнародних стандартів. Пригадується, що прийнятий у листопаді 2012 року Закон «Про всеукраїнський референдум» був вщент розкритикований як міжнародними експертами з Венеціанської комісії, так і українськими. Громадськість навіть створила коаліцію «За чесний референдум». Можете назвати ключові загрози/проблеми цієї редакції закону?
– Закон «Про всеукраїнський референдум» не дає можливості Українському народу безпосередньо прийняти рішення. Громадяни отримують формальне право прийти проголосувати на референдумі без гарантій отримати результат, який буде відображати реальне волевиявлення Українського народу.
Фактично Закон встановлює ще один механізм для прийняття рішень владою. Органи державної влади можуть безпосередньо впливати на кінцевий результат національного референдуму практично на всіх етапах його проведення. Це може відбуватися через:
1) нереальний без підтримки влади порядок ініціювання референдуму народом;
2) недемократичний порядок створення комісій з референдуму, які рахують голоси виборців;
3) нерівні можливості для прихильників та опонентів питання референдуму;
4) відсутність інформування та недемократичне проведення агітації, що позбавляє громадян можливості свідомого вибору при голосуванні;
5) можливість винесення на референдум в супереч Конституції законопроектів (включаючи конституційні) без попереднього публічного обговорення їх текстів, автори яких також можуть бути невідомі;
6) прийняття рішення на референдумі незалежно від кількості громадян, що взяли у ньому участь.
– Оскільки уряд повернувся до процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС, найближчим часом питання зміни законодавства щодо референдуму знову виникне на порядку денному. Чи є вже готові ініціативи, які б могли унормувати цю галузь у відповідності до потреб України та світових стандартів?
– Так, є. Коаліція громадських організацій «За чесний референдум» ініціювала створення фахової робочої групи під головуванням відомого конституціоналіста професора Володимира Шаповала з залученням міжнародних експертів. На сьогодні робоча група завершує підготовку нової редакції закону про всеукраїнський референдум за основі погоджених позицій Всеукраїнського об'єднання "Батьківщина", Політичної партії «УДАР», всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Підготував Ярослав ЮРЧИШИН
04.03.2014