В послїднім числї Діла (ч. 8316 з 14. с. м.) на стор. 6. в статї „Соромна рубрика (інтелїґентська хрунїяда)“ під точкою ІІІ. прочитав я допись, яка на мою думку є дуже шкідлива для нашої народної справи, а що ехеmрla trahuut і таких дописий може появити ся більше, криєть ся в ній поважна небезпека на будуче. Тому, що справа є серіозна і вимагає дуже докладного трактованя, позволю собі ту допись на сїм місци дословно навести, щоби кождий з пов. читачів мав змогу сам провірити слушність моїх заміток. Отже та допись звучить дословно так: „Нарікаємо на непошанованє нашої мови по галицьких судах. Хто її не шанує? Як відповідь нехай служить отсей факт: Одна в найповажнїйших наших інституций фінансових у Львові (назви не подаю нарочно, бо хочу Хв. Редакциї заощадити друкованя нової апольоґії сих прикрих річий, з якою певно поспішив би хто-небудь „з кругів" тої інституциї, про яку тепер мова) позиває нашого мужика в повітовім судї у Львові. Позов в українській мові. На визначеній до спору першій авдиєнциї стають повновласники сторін, субститути Українцї адвокатів Українцїв і цїла розправа ведеть ся в польській мові, а — як показує протокол розправи — навіть без найменшого протесту зі сторони заступників сторін (української інституциї і мужика Українця). Як се назвати й чим таке поведенє оправдати? Чи ми нїколи не поправимо ся? — „Правник з провінциї“.
З сеї дописи ясно, що якийсь „правник з провінциї“ обвинувачує" одну з найповажнїйших наших інституций фінансових у Львові" в хрунївстві, а саме закидає їй "непошанованє нашої мови по галицьких судах". Що автор мав таку інтенцию", се не підлягає нїякому сумнївови, бо навіть предвиджує апольоґію (оборону) з кругів тої інституциї, — але чи та інтенция має яку фактичну підставу? Прочитаймо уважно ще раз ту допись і відтак поставмо собі питанє, чим іменно та інституция фінансова провинила ся яким саме поступком допустила ся хрунївства чи то непошанованя рідної мови? Чи тим, що ввесла позов в українській мові, чи тим, що заступство своєї справи при судовій пересправі (розправі) повірила адвокатови Українцеви! Я також якийсь „правник" і був навіть довгі лїта на „провінциї", але присягаю ся на всьо наймилїйше, що я десять разів прочитав наведену висше допись і мимо всїх зусиль не міг доглупати ся, чого властиво автор дописи хоче від фінансової інституциї, бож прецїнь не можна обвинувачувати фінансову інституцию анї її управу за се, що субститут адвоката, якому фінансова інституция дала себе в судї заступити, не запротестував при розправі проти списаня протоколу розправи в польській мові. Прецїнь же сторона не може відповідати за некоректне поведенє свойого адвоката, а ще менше за поведенє субститута того адвоката. Се здаєть ся річ зовсім ясна і не треба бути аж „правником з провінциї“, щоби се зрозуміти. А коли річ так стоїть, то яка властиво вина по сторонї фінансової інституциї, — яким поступком та інституция або її управа прогрішила ся. Буду дуже вдячний, коли хтось мудрійший пояснить менї се, бо я сам грішний, — бігме — не годен того второпати.
Але тепер ще розгляньмо, яку властиво провину автор дописи закидав обом адвокатам Українцям, що заступали сторони при згаданій розправі. Тут перш усього треба застановити ся, що значить фраза „ціла розправа ведеть ся в польській мові, а — як показує протокол розправи — навіть без найменшого протесту зі сторони заступників сторін"? Отже ся фраза може мати дуже всїляке значінє, то значить, ся фраза допускає ріжні зовсїм неподібні евентуальности, а іменно: 1) що не лише судия говорив при розправі по польськи, але також адвокати говорили по польськи — і се дїйсно було би велике хрунївство; 2) що вправдї судия вів розправу по польськи, але адвокати говорили по українськи; 3) що не лише адвокати говорили по українськи, але також і судия говорив по українськи, а тілько протокол розправи списано по польськи; 4) що адвокати не протестували проти польського протоколу, або 5) адвокати протестували, але судия не хотів того їх протесту приймити до протоколу розправи (як се часто буває і як се, приміром, мало місце при звісній розправі проти 101 українських студентів за унїверситетські події); а і в сім посліднім случаю можливі ще дальші дві евентуальности, а іменно: 6) адвокати не реаґували на безправство судиї, 7) адвокати по розправі внесли на судию жалобу з причини нарушеня прав української мови.
Річ ясна, що кожду з тих евентуальностий треба зовсїм иншою мірою оцїнити, бо коли в першім случаю маємо до дїла з явним хрунївством, то в послїднім случаю з найдоскональшим виповненєм всїх обовязків сьвідомого Українця. Тепер ходить о се, котра з тих евентуальностий мала місце в данім случаю: на жаль, допись „правника з провінциї" написана так неясно або так перфідно, що не дає рішучої відповіди на се питанє. Коли однак зважимо, що автор дописи свої інформациї опирає виключно лише на протоколї розправи і закидає адвокатам лишень брак протесту з їх сторони, то не є виключена евентуальність, що в сїм случаю судия казав списати протокол по польськи помимо протесту адвокатів і не приймив їх протесту до протоколу, лише відослав їх на дорогу звичайної жалоби, яку відтак ті адвокати справдї внесли. А коли справдї так стало ся — що є дуже імовірне — то ті адвокати не тільки не допустили ся хрунївства, але противно сповнили всї можливі обовязки українського патріотизму.
На підставі цитованої дописи „правника з провінциї" можемо сконстатувати цїлком напевно, що автор цїлком неслушно і безпідставно зачіпив одну з наших найповажнїйших інституцій фінансових у Львові (а що її не назвав по імени, сам лише погіршив справу, бо зробив кривду кільком інституциям замість одній), а дальше, що автор дописи закинув хрунївство двом адвокатам-Українцям, можливо, що слушно, але ще більше можливо що неслушно, однак в усякім разї без ніякої підстави, бо протокол розправи, на якім опер ся автор, зовсїм не виключає, що дотичні адвокати домагали ся українського протоколу і протестували проти польського протоколу, лише судия не хотїв сего приймити до протоколу. Вже ся одна обставина, що допись містить в части клевету, а в части неясну і непровірену напасть, вистарчає, щоби ту допись як найострійше осудити. Але се ще менше зло; далеко більшу шкоду народній справі спричинив автор дописи тим способом, що опублїкованєм своєї дописи прислужив ся як неможна красне всяким справдїшним хруням, бо для такого пана Маковича або иншого такого пана, що голосував на польського посла або в инший спосіб допустив ся фактичного хрунївства, не треба ліпшої оборони, як коли він може похвалити ся, що його напятновано вправдї хрунем але напятновано разом з українською інституциєю або українським адвокатом, що безупинно і з пожертвованєм борють ся за права української мови! Тим способом автор наведеної висше дописи замїсть стати обличителем хрунївства став мимовільиим оборонцем найгірших хрунїв.
Заміт автора, що моя попередна статя (підписана буквами д-р В. О.) була апольоґією хрунївства, полишаю без відповіди, бо кождий хто мою статю прочитав, зможе сам легко зміркувати цїну сеї інсинуациї. Тут лише зазначу, що серед нашої суспільности на жаль так богато правдивих і ярких фактів хрунївства, що навіть цїле Дїло не помістило би їх, і тому нема потреби підносити закидів хрунївства в таких случаях, де ті закиди є безосновні або непровірені; автори дописий, в яких пятнуєть ся інтелїґентське Хрунївство, повинні тямити, що такі дописи вимагають передовсїм добро волї, а кромі того трохи знаня і такту, бо инакше "Соромна рубрика" стане подвійно соромною: не тільки для хрунїв, але також для тих патріотів, що пишуть такі дописи, як висше наведена.
Д-р Володимир Охримович.
