На ранок політики прокинулись такими самими, як були. Всередині однієї російської матрьошки завжди є інша матрьошка
Перед тим як стати «музою помаранчевої революції», перед тим як стати «залізною українською леді», ця жінка, зовнішність якої прив'яла у в'язниці і яка зараз пересувається у візочку на коліщатках, була «російською газовою принцесою». Щойно звільнившись, у суботу вона – жахливо змарніла – підтвердила свою репутацію незрівнянного оратора перед людьми, які заполонили центральну площу Києва: «Герої ніколи не вмирають». Яка нісенітниця! Герої вмирають завжди. Саме це – смерть – і робить їх героями. І на щастя, вони нічого не знатимуть про те, що згадуючи про них, живі зміцнюють лише свої інтереси.
Юлія Тимошенко була, разом з майбутнім міністром енергетики Павлом Лазаренком (засудженим в Сполучених Штатах у 2006 р. за шахрайство, відмивання грошей та неодноразове здирство), засновником компанії з продажу вуглеводнів ЄЕСУ, за допомогою якої Росія закріпила свої інтереси в Україні. А Тимошенко і Лазаренко миттєво збили свої особисті капітали. То був 1995 рік. У 1996-му, чудово оволодівши технологією маркетинґу, Юлія Тимошенко вривається в українську національну політику. Логічно, що Москва підтримує ефективного менеджера на службі російських економічних інтересів, з якими пов'язане успадкування її власного надбання.
Тимошенко є ані більше, ані не менше корумпованою, ніж решта українських політиків її покоління. Вона лишень набагато яскравіша. Її популізм та добре продуманий реквізит української селянки б'ють наповал. На посту прем'єр-міністра і з виведеним з гри колишнім своїм союзником Ющенком вона починає провадити політику «і вашим і нашим» з Росією та ЄУ, яка змусить Путіна поставити в Україні на іншого коня. Його вибір впаде на Віктора Януковича, ані більше, ані менше корумпованого, ніж інші. З великими труднощами той виграє в 2010 р. партію. І, як і належить колишньому засудженому злочинцеві, піднесе собі у подарунок голову своєї затятої супротивниці. Яка розплачуватиметься незаконним ув'язненням за те, що не належить до тієї самої команди, яку очолює ватажок переможців: конкуренція в таких речах сприймається дуже зле.
За кого загинули люди, які поставили величезний табір на центральному майдані Києва кілька місяців тому? Звісно, за жодного зі своїх професійних політиків. В Україні усі знають, що тут нема політика, який не був би найгіршим із злочинців. І що найімовірнішим є те, що виграє – як завжди – Путін. Ті, хто протистояли негоді, небезпеці і врешті кулям не надто перебірливого у своїй жадобі збагачення диктатора, були по зав'язку ситі ганебним фарсом, який довів Україну до руїни. Вони вже мали досить. Можливо, вони мріяли стати вільними. Ці речі минають. На ранок політики прокинулись такими самими, як були. І говорили про героїв. А тих, хто на площі, зметуть. Одні, інші, самі себе. Всередині однієї російської матрьошки завжди є інша матрьошка. Російська.
Gabriel Albiac
Muñecas rusas
АВС, 24.02.2014
Зреферувала Галина Грабовська