Жертва розбрату та руїни

Манявський скит вважають найімовірнішим місцем поховання гетьмана Івана Виговського, якого 350 років тому розстріляли його політичні конкуренти. Але його могили тут досі не знайдено.

Іванові Виговському судилося стати гетьманом у час, який прийнято називати добою Руїни. Розбрат в українському суспільстві та брак єдності серед старшини вели до занепаду козацьку державу, яка постала на обох берегах Дніпра під час визвольної війни Богдана Хмельницького 1648-1657 років.

Відчайдушна спроба Виговського повернути Україні належне їй місце на політичній карті Східної Європи закінчилася невдало. Навіть блискуча перемога гетьмана над стотисячною російською армією під Конотопом не врятувала української незалежності, бо стала останньою звитягою козацького війська…

Ніби за злим жартом долі, символічна руїна, яка переслідувала Івана Виговського за життя, наздогнала його й після смерті. Могила гетьмана, який заповідав, щоби його поховали у великому скиту в Карпатах, ймовірно, назавжди загубилася в руїнах монастиря, понищеного турками, закритого австрійцями, занедбаного за польських часів i надовго забутого за радянської влади.

Манявський скит, який вважають найімовірнішим місцем поховання Івана Виговського, був відреставрований у 1970-х роках, а за часів незалежності знову став обителлю ченців. У 2002 році тут відновили церкву Воздвиження Чесного Хреста, у мурованому склепі якої встановлений пам’ятний знак про поховання гетьмана. Хоча ні його останків, ні навіть слідів від його могили тут не змогли відшукати досі.

…Неймовірні повороти долі в житті Івана Виговського, нерозгадані прогалини в біографії перетворюють гетьмана на справжню легендарну постать. Так само, як про героїв давніх переказів, історія не зберегла відомостей про рік його народження, дитячі та юнацькі роки. Немає в дослідників також узгодженої думки про дату смерті Виговського. Дотепер історики сперечаються, де саме був розстріляний поляками колишній гетьман та якими були обставини цієї страти. 

Відомо, що наприкінці 1630-х років випускник Києво-Могилянської колегії Іван Виговський несподівано з'являється у Луцьку, де служить юристом у міському суді. Невдовзі службова кар'єра приводить українського шляхтича до Києва, де він стає писарем у польського військового комісара Шемберга та вперше знайомиться з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким.

Друге побачення з Хмельницьким було на полі бою під Жовтими Водами, коли бунтівний гетьман завдав першої нищівної поразки польському війську. Іван Виговський, який був у польському таборі, потрапив у полон до кримського хана – союзника козаків. Дізнавшись про це, Хмельницький викупив його з полону. А в короткому часі Виговський став найдовіренішою особою гетьмана – генеральним писарем Запорозького Війська.

Та на цьому стрімкий злет його політичної кар'єри не закінчився. Після смерті Богдана Хмельницького 1657 року Івана Виговського запорожці обирають гетьманом. 

Зовнішня політика Виговського мала на меті перетворити Україну на справжню європейську державу. Виговський уклав союзний договір зі Швецією, перемир'я з Польщею, поновив союз із Кримським ханством і Туреччиною. Заключним акордом зовнішньополітичної діяльності стала Гадяцька угода, яка гарантувала Україні самостійність у складі федеративного союзу трьох республік – Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського.

Після цієї угоди Виговський остаточно порвав із Москвою i, зібравши козацькі полки, наймані війська, кримські орди та польських союзників, рушив на московське військо, яке тримало в облозі місто Конотоп. Маючи під своєю рукою вдесятеро менше, ніж у супротивника, військо, гетьман здобув блискучу перемогу. Поразка російських військ під Конотопом змусила російського царя вбратися в жалобні шати i всерйоз задуматися про втечу зі своєї столиці, яку от-от могли захопити козаки, що вже готувалися до походу на Москву.  

Та не всіх козацьких старшин влаштовував союз із поляками. Зорієнтовані на Москву верховоди завадили Виговському покінчити з царською владою в України. Та й для більшості українського люду повернення під верховенство польського короля видавалося нестерпним. Врешті-решт протиріччя розкололи Україну навпіл – Лівобережжя залишилося промосковським, на Правобережжі запанували поляки.

Виговський зрікся гетьманства та вирушив на Галичину, на батьківщину своєї дружини – в село Руди біля Жидачева. Польський король не лише віддав цю маєтність у власність Виговського, але й настановив його київським воєводою та сенатором. Та вже невдовзі гетьман Правобережжя Павло Тетеря та польський полковник Себастян Маховський, неправдиво звинувативши Виговського в стосунках з Москвою, наказали розстріляти колишнього гетьмана. 

Дружині Івана Виговського Олені дозволили сповнити заповіт колишнього гетьмана, який у передсмертнім тестаменті записав: "Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати у Скиті Великім, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста...". 1664 року вдова доправила останки Виговського на Галичину. 

Найбільшим на той час православним монастирем на заході України був Скит Манявський, який ще 1628 року отримав звання прота (головуючого), а до його протії належало 556 інших монастирів. Головний храм Скиту Манявського – церква Воздвиження Чесного Хреста – справді мав мурований склеп під бабинцем. Ймовірно, саме там i поховали славетного гетьмана.

…Першу спробу знайти могилу Виговського в Скиті Манявському зробив відомий археолог Ярослав Пастернак. У 1935 році він дослідив руїни, фундаменти монастирської церкви та чернечих келій. В одній із підземних камер він навіть знайшов дерев'яну домовину, але поховання гетьмана там не було.

Залишається тільки гадати, коли саме відбулося перепоховання останків Виговського, чому це було зроблено в таємниці i де зараз покоїться його прах. Можливо, це сталося тоді, коли Манявський Скит був дощенту зруйнований під час турецько-польської війни 1676 року. А може, останки перепоховали після 1785 року, коли австрійська влада закрила монастир, а Воздвиженську церкву було розібрано i вивезено зі скита у Надвірну, де вона згоріла під час Першої світової війни. 

Прикарпатський археолог Богдан Томенчук, який 1993 року очолював історико-археологічну експедицію в Манявському Скиту, керував розкопками на місці ймовірного монастирського кладовища в надії розшукати там могилу Виговського. Проте в кам'янистому ґрунті біля монастиря тоді не знайшли жодних поховань. Натомість від місцевих мешканців археолог записав розповідь, як у 1940-х роках під час розширення в'їзної дороги до скиту робітники виявили багато людських кістяків, пересипаних вапном.

Дослідникам монастиря відомо, що внутрішній двір Манявського Скиту має багато склепінчастих кам'яних льохів і підземних переходів, які нагадують лабіринт із потаємними виходами в гори. Проте досі ці підземелля належно недосліджені. На думку Богдана Томенчука, у підземних сховках монастиря дотепер можуть бути i поховання ченців, i навіть перепоховані останки гетьмана Виговського.