Версія до прочитання Шевченка
200-річчю з дня народження поета присвячується
Це історія з «Кобзаря» Шевченка. Коротко переказати її можна так. До прегарної Катерини залицяються троє запорожців. Їхні імена у вірші названо: Семен Босий, Іван Голий і вдовиченко Іван Ярошенко. Козаки, захоплені красою Катерини, похваляються самі перед собою, щó б вони їй запропонували «за одну годину». Один – все своє золото (якби його мав), другий – всю свою силу (якби вона в нього була), третій готовий зробити для Катерини все, що завгодно (все, чого вона побажає).
Катерина, вислухавши козаків, звертається до третього, сповіщаючи, що в Криму, в татарській неволі пропадає її єдиний брат. Красуня дає обіцянку, що той, хто визволить брата, стане її обранцем (дружиною). Козаки втрьох вирушають визволяти Катриного брата. Один з них утопився в Дніпровому гирлі, другого посадили в Козлові (теперішня Євпаторія) на палю, та Іванові Ярошенку таки вдалося визволити з Бахчисараю невільника. Удвох вони прибувають до Катерини, яка не радіє, а голосить, зізнаючись, що дурила Івана Ярошенка, бо насправді визволений – не її брат, а милий. Далі – кульмінаційна сцена балади. Задля точності процитую її: «Одурила!.. – І Катрина / Додолу скотилась / Головонька... – / Ходім, брате, / З поганої хати».
Хто ж відрубав голову Катерині? Іван Ярошенко? Милий Катерини, якого Ярошенко вважав її братом? Шевченко прямо про це не пише. Можна припустити, що непоіменований милий долав шлях додому без зброї. Та навіть якщо він і роздобув десь шаблю, важко уявити, що, побачивши свою кохану після тривалої розлуки, козак позбавляє її життя, довідавшись про її неправдивість. Найімовірніше, що вбивцею Катерини був таки Іван Ярошенко. Тож запорожці в полі ховають Катерину і братаються у степу.
Я переказав баладу Шевченка «У тієї Катерини...» задля увиразнення причинно-наслідкових зв’язків і виокремлення певних деталей. Та все-таки у цьому вірші (як врешті-решт і в багатьох поезіях «Кобзаря») чимало «темних місць». Чому запорожці приїздять до Катерини разом, а не поодинці? Чому ніхто з них не намагається одружитися з Катериною? Семен Босий та Іван Голий готові Катерині віддати те, чим не володіють, – та не за шлюб з нею, а за годину кохання. Лише Іван Ярошенко пропонує прислужитися Катерині за ту ж таки годину, виконавши її бажання. На більше, ніж на годину кохання, запорожці не розраховують. Але ж з такою пропозицією немислимо було звернутися до незайманої чесної дівчини. Вони напряму до неї і не звертаються. Вони похваляються в її присутності один перед одним, застосовуючи фігури звертання «брате», «друже», «діти», своєю готовністю пожертвувати чимось, чого не мають або ще не зробили.
Катерина не могла бути й одруженою жінкою (або жінкою легкої поведінки), бо обіцяє віддатися за того, хто звільнить її «брата». Припустимо, вона була самотньою вдовою і саме тому з-поміж трьох виділила вдовиченка Івана Ярошенка. У такому разі висока ціна за одну годину кохання сприймається як комплімент красуні-вдові від кожного з трьох запорожців, а не як пропозиція з підтекстом. Вони залицяються до неї гуртом, як давні друзі, звиклі до подібних ситуацій. Адже зізнаються, що з’їздили Польщу і всю Україну, «А не бачили такої, / Як се Катерина». Та цього разу наміри їхні цілком серйозні. Вони готові з’їздити ще й Крим, та в цьому пункті виникають додаткові запитання. В якому статусі запорожці могли перебувати в Кримському ханстві? Як визначили б між собою, хто з них гідний пошлюбити Катерину, якби виконали її волю і всі залишилися б живими? Що їм було відомо про Катриного «брата»? У баладі про це – ані слова. Та з історичних джерел відомо, що запорожці таки визволяли невільників з татарського полону, вдаючись до походів, а часом до викупів.
Мої роздуми базуються на тому, що балада Шевченка відтворює правдиву історію. (Не заперечую, якщо комусь вона видасться казковою). Та, як бачимо, визволення невільника в ній – найзатемненіше місце. Нічого фантастичного нема в тому, що один з побратимів-запорожців утопився в гирлі Дніпра, а інший був посаджений на палю. Ймовірно, вони долали шлях до Криму човном або іншим відповідним плавзасобом, мали сутичку з татарами в гирлі Дніпра, в якій один загинув, а іншим двом вдалося прорватися далі, дістатися до Козлова, в якому Івана Голого посадили на кіл. Щоб той заслужив на таке покарання, його мали б спіймати на тяжких протиправних діях. Іван Ярошенко йому – з тих чи інших причин – не допоміг уникнути кари. Можливо, саме тому, що обидва Івани були суперниками за руку Катерини. Та Шевченко не з’ясовує причин загибелі Босого і Голого, як і не з’ясовує обставин визволення Катриного «брата». Можливо, Ярошенко володів татарською мовою і вдав з себе татарина, можливо, мав охоронну грамоту і був у статусі посланця від кошового отамана. Визволити невільника в столиці ханства міг або супергерой, або офіційний посланець, в якого для цієї мети були б у наявності й кошти. Вдаючись до літературних алюзій, згадаймо, що навіть супергероєві Тарасові Бульбі з усіма його коштами і зв’язками не вдалося витягти з варшавського полону сина Остапа. Офіційним посланцем Січі Ярошенко теж навряд чи був, інакше не загинули б його побратими. Може, він був характерником і міг ставати невидимим?
Так чи сяк, а Ярошенкові потрібно було переконати Катриного «брата», що він бажає йому добра, якимось дивом вивезти його за межі ханства і неушкодженим доправити до села (містечка, міста), де жила Катерина. За час спільної подорожі нові знайомці мали багато нагод з’ясувати, ким кожному з них доводиться Катерина. Отже, заходячи у Катрину велику «хату на помості», знали, що вчинять самосуд. Могли б і влаштувати між собою лицарський поєдинок за серце дами, та запорозька солідарність переважила.
Для читача удар шаблею, завданий Ярошенком красуні, – спонтанний і є наслідком зізнання Катерини. Парадокс у тому, що Катерина гине, сказавши правду. Якби вона була лукавою, то приготувала б інші слова для зустрічі з милим і його визволителем. Спочатку Ярошенкові потрібна була лише година кохання. Він погодився б виконати волю Катерини, якби вона пообіцяла йому лише цю годину. Та вона запевнила, що одружиться з рятівником свого «брата». Можливо, так бажала звільнення коханого, що готова була заради цього пошлюбитися з іншим. Хто для неї був той милий? Наречений? Коханець? Та навряд чи її законний муж, бо про це було б відомо громаді.
Якщо читач спробує заповнити часові порожнини в баладі, то може прийти до висновку, що запорожці вирішили покарати Катерину ще перед тим, як переступили поріг її хати. Від її слів уже нічого не залежало. Козаки вчинили злочин – навіть за законами тодішнього часу. Покарання було самовільне, поза правовими приписами. Озброєний козак вбив беззахисну жінку в її власній хаті за мовчазної згоди її колишнього коханого. Яким був мотив убивства? Помста за Босого і Голого? Та якби вони вижили, розв’язка була б такою ж. Все-таки Ярошенко покарав Катерину за те, що вона свого милого назвала братом, подавши марну, як йому здалося після її зізнання, надію на одруження. З огляду на тодішні звичаї він мав би оскаржити Катерину перед громадою, надати їй можливість виправдатися, а не перебирати ролі судді і ката на себе. Та якраз громадського розголосу Ярошенко остерігався. Саме тому й довелося «замітати сліди» – ховати Катерину в полі, а не на кладовищі. Припускаю, що це єдиний такий випадок у «Кобзарі» – запорожець (не лях, не москаль, не татарин) вбиває українку.
Чи виправдовує Шевченко запорожців? Чи засуджує прекрасну Катерину? Чи навпаки – співчуває їм усім? Кожний читач балади має право на власну думку з цього приводу. Авторських оцінок у цьому тексті немає. Не вдаватимуся тут до посилань на численні літературознавчі дослідженння про цей вірш, з яких можна було б скомпонувати поважний збірник. Та «звичайний читач» Шевченка рідко звертає увагу на цю баладу, в якій так тісно переплітаються любов і смерть, самопосвята і беззаконня, козацьке минуле України з її невиразним тривожним майбутнім. Порозуміння між чоловіками і жінками не менш важливе, як свідчить новітня історія України, ніж чоловіче побратимство.
До речі, режисер Михайло Іллєнко рік тому розпочав зйомки повнометражного художнього фільму на основі балади «У тієї Катерини...», на власний розсуд заповнюючи часові порожнини цієї загадкової поезії домисленими пригодами героїв. Назва фільму – «Толока».
05.02.2014