Створення ОУН

85 років тому, 28 січня – 3 лютого 1929 р у Відні відбувався Конгрес Українських Націоналістів, на якому створили Організацію Українських Націоналістів.

В офіційному повідомленні президії цього зібрання написано:

"Наради Конґресу розпочалися в 10 год. 15 хв. 28 січня б. р. у Відні.

У нарадах брало участь 30 членів Конґресу, що прибули з різних україн­ських земель, Чехо-Словаччини, Франції, Німеччини, Ґданська, Бельгії й Австрії, та двоє гостей. З огляду на різні перешкоди не могли прибути запро­шені на Конґрес представники з Юґославії, Туреччини й Люксембурґу. Пред­ставник із Злучених Держав з огляду на зміну накресленої дати, приїхав після закінчення нарад. Усіх учасників запрошено персонально, а не на підставі того чи іншого заступництва поодиноких організацій.

Наради відкрив голова Проводу Українських Націоналістів полк. Є.Коновалець. У своїй промові він дав огляд розвитку націоналістичного руху впро­довж останніх років і з'ясував завдання Конґресу.

Після привітальної промови гостя Конґресу, представника групи українців Північного Кавказу, що стоять на засаді Незалежної й Соборної Української Держави, К.Плохого, проведено вибори президії Конґресу.

До Президії ввійшли: М.Сціборський – голова, ген. М.Капустянський і Ю.Вассиян — заступники голови, В.Мартинець – головний секретар, В.Арсенич, Я.Герасимович та інж. Ю.Руденко – секретарі.

Після затвердження порядку ведення Конґресу й програми нарад усталено склад таких комісій: 1) ідеологічна комісія (голова Ю.Вассиян), 2) соціяльно-економічна комісія (голова доц. Моралевич), 3) військова комісія (голова полк. Є.Коновалець), 4) політична комісія (голова др. Д.Демчук), 5) культурно-освітня комісія (голова О.Бабій), 6) організаційна комісія (голова інж. Л.Костарів).

28 січня на пленарному засіданні були виголошені реферати: «Сучасне ста­новище на українських землях» (полк. Є.Коновалець), «Український націона­лізм» (інж. Д.Андрієвський), «Державний устрій України» (інж. Д.Андрієвський) і «Міжнародня політика України» (3.Пеленський).

29 січня на пленарному засіданні виголошено реферати: «Аґрарна політика» (М.Сціборський), «Промислова політика» (інж. Л.Костарів), «Торговельна полі­тика» (М.Сціборський), «Фінансова політика» (доц. Моралевич), «Соціяльна по­літика» (В.Мартинець), «Література й мистецтво» (О.Бабій), «Релігійне питання» (проф. Вікул), «Військова справа» (ген. Капустянський), «Організація Українських Націоналістів» (П.Кожевників).

30., 31. І. та 1. II. працювали комісії, на засіданнях яких виголошено різні інші реферати, обговорено тези головних рефератів та ухвалено засади укра­їнського націоналізму. Крім того прийнято устрій Організації Українських Націоналістів.

2-го лютого на пленарному засіданні були виголошені звіти всіх комісій, які обговорено в дискусії, а — після внесення доповнень та поправок, — затверджено засади українського націоналізму. Устрій Організації Українських На­ціоналістів прийнято, після голосування щодо поодиноких пунктів, одноголосно.

3-го лютого на пленарному засіданні покликано Провід Українських Націоналістів, Головного Суддю й Головного Контрольного Організації Українських Націоналістів.

Головою Проводу одноголосно іменовано полк. Є.Коновальця, який після цього перебрав керму Конґресу. Головним Суддею одноголосно іменовано Я.Дуба.   Головним Контрольним одноголосно іменовано доц. Моралевича.

На внесення Голови Проводу одноголосно затверджено членів Проводу: М.Сціборського, В.Мартинця, П.Кожевникова, інж. Д.Андрієвського, Ю.Вассияна, ген. М.Капустянського, др. Д.Демчука, інж. Л.Костарева.

В год. 13. голова Проводу оголосив Конґрес закритим" [1].

Віденському конгресу передували І Конференція Українських Націоналістів, яка відбулася 3-7 листопада 1927 року в Берліні, та II Конференція Українських Націоналістів (Прага, 8-9 квітня 1928 року). Об’єднавчий з’їзд ОУН планували провести у вересні 1928-го, але Конгрес у Відні відбувся допіру наступного року.

Основою ОУН стало найактивніше націоналістичне об’єднання – Українська Військова Організація (УВО), створена у липні 1920 року Євгеном Коновальцем і його побратимами як понадпартійна підпільна армія. Для безпосереднього керівництва УВО на окупованих Польщею землях Галичини та Волині створили у 1922 році окрему Крайову Команду, підпорядковану Головній Команді УВО. Крайовими комендантами УВО були професор Юрій Полянський (1922–1923), Петро Бакович  (1923), полковник Андрій Мельник (1923–1924), Ярослав Індишевський (1924), сотник Юліян Головінський (1924–1926, 1930), Богдан Гнатевич (1926–1927), полковник Роман Сушко (1927–1929), сотник Омелян Сеник (1929).

До складу ОУН увійшли 1929 року у Відні: Союз Української Націоналістичної Молоді (СУНМ), Група Української Національної Молоді (ГУНМ), Леґія Українських Націоналістів (ЛУН).

СУНМ утворився 1926 року внаслідок об'єднання галицьких студентських громад із львівською Групою Української Державницької Молоді. Його лідерами були Осип Боднарович (голова), Степан Охримович (організаційний та ідеологічний референт), Богдан Кравців, Степан Ленкавський та Іван Ґабрусевич.

ГНУМ створили в Чехії інтерновані військовики УГА та галицькі емігранти. До проводу цієї організації, що перебував у Празі, входили Мирон Коновалець (брат Євгена), Ілля Ольховий, Осип Бойдуник, Михайло Козак, Юліян Вассиян, Степан Нижанківський.

ЛУН була організована теж у Чехо-Словаччині (12 листопада 1925 року в Подєбрадах) внаслідок злиття трьох організацій: Українського Національного Об'єднання, Союзу Українських Фашистів і Союзу Визволення України. Її очолив полковник Армії УНР Микола Сціборський.

Ще до початку свого створення ОУН була під пильним наглядом спеціальних служб Москви, Берліна та Варшави, які намагалися залучити до проводу організації своїх агентів. Частково їм це вдалося. "П.Кожевників був поставлений під суд ОУН невдовзі по Конґресі. Три­бунал складався з головного судді та двох б. членів ЛУН – всіх трьох наддніпрянців; боронив О.Сеник-Грибівський, оскаржував я. Хоч доказово не стверджено, на чиїй службі він був, суд виключив П.Кожевникова з ПУН і ОУН. Згодом Кожевників виявився німецьким розвідчиком. Невдовзі – по проведенні перевірки спеціяльно для тої цілі зорганізований контррозвідчим апаратом – віддано під суд Л.Костарева, що його також виклю­чено з ПУН і ОУН, хоч і щодо нього не доказано, на якій службі він був. Згодом він виявився большевицьким розвідчиком", – писав у своїй книзі [1] Володимир Мартинець.

Зокрема, Леонід Костарів (1888–1973, псевдо "Меленець") походив із Санкт-Петербурга, з 1912 року служив на російському флоті, 1919 року був інтернований у Польщі разом з іншими офіцерами Армії УНР. Як писав історик Володимир Панченко: "З цього етапу розпочався його зв’язок з українськими колами інтелектуалів. В 1925 році на установчих зборах Легії українських націоналістів (ЛУН), Костарів представляв Союз українських фашистів. У 1928 році закінчує економічний відділ Української господарської академії в Подебрадах і отримує диплом інженера-економіста. Леонід Костарів достатньо швидко отримав керівні позиції в ЛУН, ставши політичним референтом Центрального Комітету ЛУН. Власне, він був одним із представників цієї організації на двох Конференціях Проводу українських націоналістів у Празі та брав безпосередню участь у засіданнях Першого конгресу Проводу українських націоналістів, де очолював організаційну комісію. У 1933 році організаційна діяльність націоналіста була припинена Надзвичайним Судом ОУН по підозрі у співпраці з радянськими спецслужбами. Як виявилось пізніше, Костарів являвся резидентом НКВС в Празі під час Другої світової війни та після її закінчення".

Як і в УВО, в ОУН створили Крайовий Провід на Західноукраїнських землях (ЗУЗ). Першим крайовим провідником ОУН став Юліан Головінський. Він створив Крайову Екзекутиву ОУН, до якої увійшли: Степан Охримович – організаційний референт; Зенон Пеленський – політично-пропагандивний; Степан Ленкавський – ідеологічний; Роман Шухевич – керівник бойової референтури, Зенон Коссак – заступник керівника бойової референтури; Михайло Колодзінський – військовий референт; Іван Ґабрусевич – референт юнацтва, Богдан Кордюк – заступник референта юнацтва; о. Ярослав Чемеринський – фінансовий референт. 

Після арешту та вбивства 30 жовтня 1930 року польською поліцією Ю.Головінського крайовим провідником ОУН став Степан Охримович. Як написав Петро Мірчук: "Але весною 1931 року, коли на західньоукраїнських землях проминула хвиля масових арештів, Степана Охримовича несподівано ув'язнено й піддано поліційному слідству із застосуванням найжорстокіших тортур. Слідство не дало поліції бажаних наслідків, бо Степан Охримович ні до чого не признався й не дав жодних інформацій щодо діяльности ОУН. Тому його швидко звільнено з слідчої в'язниці, але з дуже поважно підірваним здоров'ям. 10 квітня 1931 року, у Великодню П'ятницю, кілька днів після виходу з тюрми, Степан Охримович помер у домі своїх батьків у селі Завадів біля Стрия. Похорон відбувся на самий Великдень" [2].

Три місяці, до липня 1931 року функції крайового провідника ОУН виконував о. Ярослав Антін Чемеринський (1904–1941) – сотрудник церкви Свв. Петра і Павла у Львові. Після нього на цій посаді перебували до початку ІІ Світової війни та розколу в ОУН: Іван Габрусевич (1931–1932), Богдан Кордюк (1932–1933), Степан Бандера (1933–1934), Осип Мащак (1934), Олекса Гасин (1934–1935), Лев Ребет (1935–1939), Мирослав Тураш (1939), Володимир Тимчій (1939–1940).

Серед постанов Віденського конгресу ОУН 1929 року варто нагадати розділ про майбутній державний устрій України:

"1. Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапам державного будівництва України, а то: національного визволення, державного закріплення та розвитку.

2. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забезпечити внутрішню силу української нації та найбільшу її відпорність назовні.

3. Що лиш після відновлення державности настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. В цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготовити створення найвищих законодавчих органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.

4. На чолі упорядкованої держави стане, покликаний представницьким органом, голова держави, що назначить виконавчу владу відповідальну перед ним та найвищим законодавчим тілом.

5. Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування і зокрема кожний край буде мати свій представницький законодавчий орган, покликаний місцевими організованими суспільними верствами, та свою виконавчу владу" [3].

ПРИМІТКИ

[1] Цит. за книгою: Мартинець В. Українське підпілля: Від У.В.О. до О.У.Н. – [Вінніпеґ], 1949. – С. 329-334.

[2] Петро Мірчук. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Перший том: 1920-1939. – Мюнхен – Лондон – Нью-Йорк: Українське видавництво, 1968.

[3] ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955 р. – [Мюнхен], 1955 – С. 6.