(Спомин).
Пригадую собі як нині: Був тоді мороз, поля скривалися під грубим білим кожухом, а ліс на обрію синів як далеке озеро. Я їхав полевою доріжкою до команди бригади і думав: Чи там у Києві нині такий самий мороз і так само блискуче ясно світить золоте сонце на безхмарній блакиті?! Довкола мене була така тиша, як буває в церкві після святочної відправи. І нараз не знаю, чи це здавалося мені, чи справді я почув далекий гомін дзвонів. Я спинив коня, притаїв дух і надслухував. Понад білими полями неслися хвилями дзвонні згуки, ледви чутні, але широкі, розливчасті, як гомін спокійного, але великого моря. Гомін плив зі сходу, може з села за горою, може ще з дальша, може зовсім здалека, обливав мене довкола і нісся щораз далі і далі.
Ось він тепер десь над закутаним у загати селом, ось затопивши село піднісся над сугорбок і поплив на сизий бір, а там — Бог зна як далеко закотиться, Бог зна кому дасться почути... Бувають такі акустичні узли в природі, що гомін дзвонів чи гук гармат зосереджується на якихсь місцях, хоч багато ближче зовсім не чути.
Може я був саме в такому узлі, а може це мені тільки так здавалося. Чи одно тоді всім нам здавалося!.. Але я до нині памятаю вражіння: золоте сонце, блакитне небо і той широкий гомін, що надплив понад поля до мене.
Страшенно люблю гомін дзвонів.
Як то каже Тичина:
"Десь дзвін гуде іздалеку.
Думки пряде над нивами.
Над нивами приливами,
Купаючи мене мов ластівку"...
Надзвичайно сказане. Справді має чоловік вражіння, що в тім гомоні купається як ластівка. Нераз стою серед поля і жадібно ловлю вечірні дзвони з наших сільських дзвіниць, купаюся в їхнім гомоні, що пливе по росі звідусіль. Але ніколи не мав я вже такої дивної насолоди як від тих дзвонів, що плили понад замерзлими полямин в оту яснооку, білолицю днину.
А може це було так, як Лепкий каже:
"Довкола неї тишина
Така, що дзвоном дзвонить"...
Коли так, то й вона мала своє оправдання. Адже в тім часі в Києві, на Софійській Площі, серед молитовної мовчанки соток тисяч, на всі чотири сторони світа проголошували: "Від нині во єдино"...
[Діло]
22.01.1939