В останньому, в цілости присвяченому памяти помершого недавно провідника ендеків Р. Дмовського числі "Просто з мосту" поміщено цікавий лист Дмовського про українську справу. Лист писаний з Льондону в 1917 р. до предсідника "Польського Виконного Комітету на Руси" Йоахима Бартошевича в моменті, коли наслідком революції в царській Росії український нарід Наддніпрянщини зголосив своє право на національно-державне існування. В дослівному перекладі цей лист звучить ось-як:
"Льондон, 19. липня 1917. Дорогий пане Йоахиме! Ми є свідками висунення на чергу дня може найтруднішої справи, яку бачила Європа — справи української. До нас доходять тут тільки часописні звідомлення. Тому не маємо даних на те, щоб сформувати собі відповідне уявлення ні про силу, ні про характер руху, ні про територію, на якій він поширений, ні про суть його відношення чи то до Росії чи до Польщі, чи вкінці до Німеччини. А це справа першорядного значіння для нашої національної будучности. Спекулювання небагато поможе без потрібних даних.
Здається, війна триватиме ще дуже довго. З одного боку німці досить сильні, а другого в антантських союзників поглиблюється переконання, що без великої, вирішної перемоги вони програють політично. Ясна річ, що після розкладу російської могутности, нині, безсумнівного факту, німці стануть володарями цілого Сходу Европи, якщо не виросте для них новий суперник на Сході. Таким успішним суперником може бути тільки польська держава, коли вона буде сильна і в своїй політиці дійсно незалежна.
Одначе на те, щоб Польща була сильна і дійсно незалежна, треба таких умовин:
1) щоб мала бодай 30—40 міліонів населення;
2) щоб мала відповідний простір, на якому скорий ріст населення швидко підносив би її могутність;
3) щоб відсоток поляків серед цього населення був такий значний, щоб польська держава не стала чимось у роді Австрії, але була польською національною державою;
4) вкінці, щоб мала кордони, які забезпечували б їй економічну та стратеґічну незалежність.
З Данціґом, що був би в німецьких руках, з німецькою армією, що сиділа б з одного боку на Шлеську і з другого на мазурських озерах, Польща була б на ласці Німеччини, залежна під неї навіть у своїх внутрішніх справах.
Звідси перша умовина: Польща мусить дістати назад цілу пруську займанщину з Данціґом та Горішнім Шлеськом і мати з німцями кордон тільки від Заходу. Для цього треба великої перемоги над німцями, бо інакше вони польської землі не відступлять і не погодяться на таку Польщу. Здається, що антантські союзники змагають до такої перемоги і що навіть Америка готова посвятити для неї багато.
Велика журба за східнім кордоном.
Щоб бути назовні сильним, треба нам посунутись досить далеко на Схід, але для збереження внутрішньої сили не можна посуватись за далеко, бо затратимо польський характер держави. Під цим оглядом північний схід (Литва, Білорусь) для нас безпечніший від південного сходу (Україна). На мою думку для нас було б найліпше мати губернії: ковенську, виленську, гродненську, більшу частину минської та Волині, вкінці зі два повіти Поділля (проскурівський та камянець-подільський). Але чи ріст української справи дозволить нам на таке краяння?..
Я хотів би знати, що Ви про те все думаєте.
Сердечно Вас здоровлю
Роман Дмовський.
