Новий рік.

Українці направду під одним оглядом щасливий нарід: мають два нові роки. Один першого січня, другий чотирнацятого.

— Мені знаменито почався новий рік — казав мені тому тиждень один мій знайомий.

— Першого січня виграв я в бріджа два золоті, другого дістав від рідні з села індика, а пятого віддав мені товариш сто золотих.

— Боже! Коби вже той старий рік скінчився! — скаржився вчора другий мій знайомий.

— Та він уже скінчився! — відповідаю.

— Ні, добродію. Я патріот і чужого нового року не признаю. В мене рік починається в 24. годині на Маланки!...

Крутять люди як можуть. Не вдасться перший січень григоріянський, то ждуть — може вдасться юліянський. А щойно як і той не допише, пускають ніс трубою. Тоді хіба до жидівського календаря вдаватися, але з нас мало хто знає, коли там новий рік.

Першого січня приходить до нас Новий Рік як зовсім маленьке, безпомічне немовля. Адже всі знаємо, що таке немовля в першім дні своєї появи на світі може сказати. Тому мені дивно, коли в новорічних скетчах вилазить на сцену величезний бельбас і починає фільософувати, а то й порноґрафію підпускає.

Інша річ — за чотирнацять днів. Рік живе, як неодному відомо, тільки 365, а в виїмкових випадках 366 днів. Тому його розвиток мусить бути багато скорший як людини і двотижневий рік це вже нівроку дитинище. Тоді й не дивота, що він багато дечого скаже, бо й світа побачив і життя зазнав.

На жаль у нас він рідко коли щось путнього говорить, але деколи хоч і говорить щось до речі — то ніхто його не слухає. Новорічна промова триває звичайно дуже коротко і заки розтанцьований народ трохи втихомириться — Новий Рік уже простує за куліси.

— Що такого? Що він казав? — питає дансерка, яка ввесь час його промови щебетала до дансера.

— Ну... як звичайно... Казав, що буде ліпший від минулого! — відповідає дансер, щоби щось відповісти.

— Страх як нецікаво в нас складають новорічну програму!

— Пані мають цілковиту рацію...

Це одна з причин, що автори, які писали Новому Рокові тексти до промов, залюбки відказуються від тієї суспільної, але невдячної праці.

Рік, якому на імя 1939, направду міг би нам на Маланки сказати неодну цікаву річ. Живе бахор уже повних 11 днів, підглянув, підслухав і розміркував неодно. Паспорту йому не треба, залізниці не платить, чекати на авдієнцію як каня на дощ не потребує, Париж не Париж, Берхтесґаден не Берхтесґаден... А схоче, то і до Хусту вступить — на інтервю (очевидно не в справі вина, яке так занепокоїло проф. Бірчака!).

До кожного нового року мають люди претенсії. Одні такі, другі сякі, треті ще інакші.

Які ми, українці, маємо претенсії до Нового Року?!..

Вибачте. Шановні Читачі, але фейлєтон вийшов би за довгий і тому кінчу...

[Діло]