Високоповажана Пані!
Мушу вам отверто виявити, що Ваші відвідини були для мене дуже прикрі. Не дивуйтеся, що так кажу, але я чоловік щирий — що на умі те на язиці. Особливо тоді, коли не маю страху перед наслідками! В нашім випадку наслідок може бути хіба той, що ви більше до мене не покажетеся, а я — правду сказати — не маю нічого проти.
Наша знайомість не нова. Пригадую собі як нині: тому пятнацять років пізнав я вас на одних вечерницях, над раном і тоді ми навіть разом вийшли з забави.
Тоді я був багато молодший і тому знайомство з вами трактував зовсім інакше як тепер. Потім ми не бачились два або й три роки, щоби знову стрінутись ненадійно і — ніде правди діти — зовсім непотрібно. Причин моєї нехіті до вас було дуже багато. Поминаючи ваш ненормальний темперамент, вашу заздрість та еґоїзм, я вже тоді знав, що не тільки мене одного виріжняєте своєю симпатією. Доходили до мене слухи і про цього і про того і про тамтого, а до всіх нас ви стосували менш-більш однакову рецепту залицянок. Але я тоді примикав на це око думаючи, що кожні останні ваші відвідини будуть послідними і що не варт робити вам з цього приводу більших закидів.
Одначе після вашої останньої візити бачу, що ви готові знову зявитися і тому пишу до вас оце письмо та заявляю: маю вас досить і — бувайте здорові!
Прийшли ви, правда, нібито на хвилину, ніби то припадково і що?!.. Сиділи в мене, аж я мусів шукати помочі в посторонніх людей. Чи це для дами дуже похвальне — позволю сумніватися.
Сказали ви на вступі.
— Я вам багато часу не заберу!
Думаю — може справді. А ви — сами знаєте...
Потім прийшло ваше запевнювання про симпатію до мене, про велику тугу за мною, про потребу бачитися зі мною і т. д. А коли я запитав, які ваші пляни на майбутнє щодо моєї особи, то ви воліли цю справу замняти і не дали ніякої ясної відповіді. Мої почування вам здається байдужі — головна річ, щоб був заспокоєний ваш еґоїзм.
Скажіть сами: як я міг почуватися в ваших палких обіймах, коли знав, що того самого дня або день чи два дні тому ви так само, або ще палкіше голубили мого знайомого, чи мого товариша?! .. Перша прикмета мужчини — це дискреція, але з недосказаних слів, з усміхів і натяків я переконуюся, що ваших симпатій і то дуже а дуже близьких симпатій не зложив би на одну снопову фіру.
Супроти цього всього: зриваю з вами і прошу більше до мене не показуватися.
Не подобається мені в вас усе — включно до вашого імени — Ґрипа!
З пошаною остаю
Галактіон Чіпка.
[Діло]
01.01.1939