На св. Миколая.

Щороку, коли стукне друга половина грудня, приходить на нашу грішну землю св. Миколай. Угодник Божий був — як відомо з переказів — великим приятелем мялих дітей, спомагав незаможну дріботу чим міг і завжди носив при собі солодощі.

 

З цього пішов звичай дарунків у день св. Миколая, тільки що той звичай пішов дещо скісно. Претенсії до дарунків мають не тільки малі діти, але й більші, до сивих включно, а дістають дарунки переважно ті, які без них можуть обійтися.

 

Але св. Миколай не зрезиґнував з особистої візити на землі в день своїх іменин і з власноручного розділювання дарунків — по справедливости. Тому і найбідніша сирітка сягає раненько, в день св. Миколая, під подушку. А як не має подушки, то під кулачком шукає дарунку. І все знайде щось для себе... бодай тепле місце, де можна загріти другий кулачок.

 

Направду чудовий звичай наслідують у нас передовсім школи, а ще передовсім касина і клюби.

 

По касинах і клюбах приготовляють Миколая цілий рік, себто зараз після останньої невдачної імпрези.

 

— Прошу панства — каже при кінці свята аранжер. Ми мали за мало часу, щоб усе підготовити як слід. Але на другий рік ми зробимо такого Миколая... — тут робить артистичну павзу... — такого Миколая, що ціле місто ахне.

 

(Все одно: чи це Отинія, чи Львів — ахне!).

 

Така заява аранжера помітно обнижує хвилю нарікань на цьогорічну імпрезу, люди починають імпровізувати і врешті-решт роходяться майже вдоволені.

 

Справа Миколая йде покищо на склад, тимбільше, що після того приходять швидко інші імпрези: Сильвестер, Маланка, а там — мясниці. Виринає вона вечором 17. грудня чергового року.

 

— Чи є що приготоване на Миколая? — питають щорічно аранжера.

 

— Миколай?! Ах, правда. Так єсть. Очевидно. Мусимо зробити. Навіть дещо вже готове.

 

— А чого ще нема?

 

— Ну... бракує ще скетчу, але автор не відмовив ще дефінітивно. Маю надію, що вдасться мені його переконати.

 

— А актори?

 

— В тім то й біда. Ніхто не хоче грати ангела і загалом виступати на сцені.

 

— А хто буде Миколаєм?

 

— Типів відповідних до тої ролі в нас є досить. Але покищо ніхто ще не рішився.

 

— Бійтеся Бога, таж завтра вже Миколи!

 

— Ви мені це кажете?! Знаю і розумію цілий траґізм ситуації. Але прошу не турбувати ся — все буде.

 

І на другий день усі ждуть на появу св. Миколая, чорта, ангела і несподіванки. Мають право, бо слово "несподіванки" було в запрошеннях два рази підкреслене.

 

Занавіси не мали. Не ножна було дістати в останній хвилині. На сцені стоїть дві смерічки, що стараються наслідувати глухий бір, а на салі стоїть настрій вижидання, якого чар добре розуміють закохані, мисливі і петенти на посаду.

 

За кулісами, себто в другім покою, йде балачка між аранжером і Миколою.

 

— Деж ваша борода?

 

— Або я мав її постаратися.

 

— А мітра, а жезл?

 

— Мала принести пані Оксана.

 

— Мала принести, але не принесла.

 

— Віс майор, пане товаришу.

 

— Добре вам казати!.. Що ми тепер зробимо?

 

— Пождіть, маю ідею! — скрикує Миколай. — Святий Миколай не прибув і я це проголошу.

 

— А чорт? А ангел?

 

— Не треба! Адже виступаю.

 

Третій дзвінок, саля стихає, на сцену виходить кандидат на Миколая.

 

— Шановні Панство! Через пашпортові труднощі і припинений залізничий рух святий Миколай не міг прибути...

 

— А чорт? — кричить хтось із публики.

 

— Є кілька на салі.

 

— А ангел?

 

— Також на салі. Це наші пані!

 

Старшаві ангели всміхаються, сиваві чорти роблять міну, а кандидат на Миколая говорить далі:

 

— Лишаються ще несподіванки...

 

— Славно!

 

— Давайте їх!

 

— Цікаво!

 

— Чи панство сподівалися іншого Миколая?

 

— Очевидно.

 

— Власне ми вам зробили несподіванку.

 

Миколай сходить зі сцени, а на його місце виходить аранжер свята:

 

— Прошу панства. Коли в нинішній імпрезі і були якісь недотяги, то вже на другий рік...

 

[Діло]

18.12.1938