Щороку, коли стукне друга половина грудня, приходить на нашу грішну землю св. Миколай. Угодник Божий був — як відомо з переказів — великим приятелем мялих дітей, спомагав незаможну дріботу чим міг і завжди носив при собі солодощі.
З цього пішов звичай дарунків у день св. Миколая, тільки що той звичай пішов дещо скісно. Претенсії до дарунків мають не тільки малі діти, але й більші, до сивих включно, а дістають дарунки переважно ті, які без них можуть обійтися.
Але св. Миколай не зрезиґнував з особистої візити на землі в день своїх іменин і з власноручного розділювання дарунків — по справедливости. Тому і найбідніша сирітка сягає раненько, в день св. Миколая, під подушку. А як не має подушки, то під кулачком шукає дарунку. І все знайде щось для себе... бодай тепле місце, де можна загріти другий кулачок.
Направду чудовий звичай наслідують у нас передовсім школи, а ще передовсім касина і клюби.
По касинах і клюбах приготовляють Миколая цілий рік, себто зараз після останньої невдачної імпрези.
— Прошу панства — каже при кінці свята аранжер. Ми мали за мало часу, щоб усе підготовити як слід. Але на другий рік ми зробимо такого Миколая... — тут робить артистичну павзу... — такого Миколая, що ціле місто ахне.
(Все одно: чи це Отинія, чи Львів — ахне!).
Така заява аранжера помітно обнижує хвилю нарікань на цьогорічну імпрезу, люди починають імпровізувати і врешті-решт роходяться майже вдоволені.
Справа Миколая йде покищо на склад, тимбільше, що після того приходять швидко інші імпрези: Сильвестер, Маланка, а там — мясниці. Виринає вона вечором 17. грудня чергового року.
— Чи є що приготоване на Миколая? — питають щорічно аранжера.
— Миколай?! Ах, правда. Так єсть. Очевидно. Мусимо зробити. Навіть дещо вже готове.
— А чого ще нема?
— Ну... бракує ще скетчу, але автор не відмовив ще дефінітивно. Маю надію, що вдасться мені його переконати.
— А актори?
— В тім то й біда. Ніхто не хоче грати ангела і загалом виступати на сцені.
— А хто буде Миколаєм?
— Типів відповідних до тої ролі в нас є досить. Але покищо ніхто ще не рішився.
— Бійтеся Бога, таж завтра вже Миколи!
— Ви мені це кажете?! Знаю і розумію цілий траґізм ситуації. Але прошу не турбувати ся — все буде.
І на другий день усі ждуть на появу св. Миколая, чорта, ангела і несподіванки. Мають право, бо слово "несподіванки" було в запрошеннях два рази підкреслене.
Занавіси не мали. Не ножна було дістати в останній хвилині. На сцені стоїть дві смерічки, що стараються наслідувати глухий бір, а на салі стоїть настрій вижидання, якого чар добре розуміють закохані, мисливі і петенти на посаду.
За кулісами, себто в другім покою, йде балачка між аранжером і Миколою.
— Деж ваша борода?
— Або я мав її постаратися.
— А мітра, а жезл?
— Мала принести пані Оксана.
— Мала принести, але не принесла.
— Віс майор, пане товаришу.
— Добре вам казати!.. Що ми тепер зробимо?
— Пождіть, маю ідею! — скрикує Миколай. — Святий Миколай не прибув і я це проголошу.
— А чорт? А ангел?
— Не треба! Адже виступаю.
Третій дзвінок, саля стихає, на сцену виходить кандидат на Миколая.
— Шановні Панство! Через пашпортові труднощі і припинений залізничий рух святий Миколай не міг прибути...
— А чорт? — кричить хтось із публики.
— Є кілька на салі.
— А ангел?
— Також на салі. Це наші пані!
Старшаві ангели всміхаються, сиваві чорти роблять міну, а кандидат на Миколая говорить далі:
— Лишаються ще несподіванки...
— Славно!
— Давайте їх!
— Цікаво!
— Чи панство сподівалися іншого Миколая?
— Очевидно.
— Власне ми вам зробили несподіванку.
Миколай сходить зі сцени, а на його місце виходить аранжер свята:
— Прошу панства. Коли в нинішній імпрезі і були якісь недотяги, то вже на другий рік...
[Діло]
18.12.1938