Іван Керницький: "Мій світ". Оповідання. Українська Бібліотека, Львів 1936. ст. 128.
Це друга збірочка нашого молодого автора. У порівнянні з першою ("Свято-іванські огні" ) є тут новелі задумані ширше, є поважнішим підкладом. Цих новель — три "За товаром", "Празник" і "Смерть". У першій бачимо юрбу сільських хлопців, у другій переливні хвилі юрби, що прийшла забавитися на сільський празник, у третій напів похмуру, напів сатиричну картину смерти багатої селянки, що має залишити своїй рідні більшу спадщину.
Шкода, що молодий автор пишучи свою першу новельку з дитячих споминів не взяв до рук Франкової збірки "На лоні природи" і не прочитав уважно "Яндрусів" — це може заохотило б його йти трохи дальше у наміренім сюжеті. "Празник" — талановито розгорнена панорама пристрастей, з добрими типами, з живими сценами, прикрашена соковитою народньою мовою. Бракує в ній, як зрештою в усіх трьох нарисах, головного мотиву, що міг би розростися в оповідання; всі ті поодинокі сцени, підглянені ситуації та рефлєксії наче павутиння занадто присипане пилом, відірване від старого сволока — так і висить у повітрі. Оповідання, в якому нема про що оповісти — це спільна недуга наших оповідачів, які залюбки підмальовують вступ, мають багато міркувань, але якоїсь справді цікавої історії не принесла зі собою.
"Смерть" — останнє оповідання — найкраще з усіх, моглоб розростися до цілої картини сільського побуту. Велика ґаздиня Катерина Дубасиха — справжній тип, що його так і бачимо перед очима; довкола неї члени родини та сусіди показують неодне цікаве обличчя та неодну характеристичну рису селянської психольоґії, багатої на відрухи супроти свого середовища. Керницький зумів вберегти дещо свого у цьому малюнку, хоч нелегко це нині, коли згадати довгий ряд наших добрих побутових письменників. Саме тому не вистачає при таких темах сам хист до пера, знайомість побуту та народньої мови — треба ще уяви, композиції, якоїсь цікавої нитки оповідання.
У неодному місці, коли траґічні ситуації забарвляє погляд сатирика, ми мимохіть згадуємо Леся Мартовича, що брав сумні сюжети, а проте не тратив гумору. Наші малоді автори здебільша мало дбають про те, чи наші старші письменники використали вже дану тему. Як умирає наш селянин показав нам не тільки Мартович, Коцюбинський і Стефаник, і може слід би від них іти далі, в іншому напрямку, пробувати визволитися від тону та стилю, що вони дали.
Не можна погодитися на "модернізацію" побутових картин порівняннями, які роблять інтеліґенти у великоміських каварнях про своїх знайомих чи про сучасні події. Для цього требаб було поглянути на село оком такого інтеліґента і ввесь малюнок забарвити інакше; автім Керницький відтворює побут саме в дусі селян, як вони дивляться на світ. Ліричні вставки про дива селянської душі також псують рямці такого побутового малюнку.
Оповідання не мають такого закінчення, яке вказувалоб на їx передуману цілість — їх можнаб і продовжувати. Ix прикмети більше в засобах, у можливостях таланту, а не в тому, чого домагаємося від оповідання. Всеж "Мій світ" вказує на поступ супроти попередньої збірки автора. Невеличку низку москалізмів і граматичних недоглядів зазначену на примірнику книжки передамо авторові для приватного вжитку. — м.р.
