Або Брюссель тепер зробить висновки з поразки з Росією і підготує план економічно безпечної інтеґрації для України – або кількадесят мільйонів європейців залишиться за межами Європейської Унії.
Європейська Унія дала Росії обіграти себе в поєдинку щодо інтеґрації України. До підписання Угоди асоціації з Україною не дійшло. Важко повірити, що вистачило такого відкрито-примітивного розіграшу як накладене Росією кілька тижнів тому ембарго на деякі українські товари. Молдавія, поставлена у схожу ситуацію, наразі далі енергійно опирається. Торговий обмін України з Росією є більш-менш того ж рівня, що з державами Унії, інвестиції ж держав Унії в Україні – вдесятеро більші, ніж російські. Але, очевидно, Унії нема чого боятися, тому й програла. Програла також і тому, що не здецидувалася потрактувати Україну серйозно і запропонувати допомогу на належному рівні. Розповіді політиків Євросоюзу про те, що інтеґрація – це не торги, мають в собі стільки правди, що й тексти Януковича про те, як він захищає права людини. Всі ж знають, що найбільшою торговицею на континенті є не Капали-Чарши в Стамбулі, а місце перебування Європейської Комісії у Брюсселі. Пропонувати українцям європейську інтеґрацію за рахунок руйнування сотень підприємств, різкого спаду конкурентоспроможності при одночасній втраті російських ринків збуту (і одночасно виконання умов отримання позики від МВФ, тобто замороження зростання мінімальної зарплати, значне обрізання видатків на бюджетні цілі, підвищення ціни газу для користувачів на 40 відсотків), це запросити бідняка на обід до найдорожчої кнайпи і повідомити, що рахунок він повинен оплатити сам.
Такі поразки викликають у Польщі "прощання з Ґедройцєм", з найрізноманітніших сторін політичного спектру. Всі виявляються передчасними, бо інакше мусили би ми змінити місце на карті, або Росія мусіла би демократизуватися, або ЄС – перетворитися на Сполучені Шттати Європи, щоби ми з Ґедройцєм могли розпрощатися. Недавнє повернення атмосфери холодної війни, в якій вимишляв свою доктрину Ґедройць, є найкращим доказом цього.
Цього разу Польща зазнала поразку, але не сама. Путін дав по носі також і Берліну з Брюсселем. І це може бути "позитивним мінусом" саміту у Вільнюсі. Прозвучали гострі як на Жозе-Мануел Баррозо декларації: "Знаємо, як дуже звичайні українці почуваються європейцями! Ми не залишимо їх", – як і слова Германа ван Ромпея: "Натиску Росії піддаватися не можна". Побачимо. Після Вільнюського саміту є цілком очевидним, що м'яч на стороні Брюсселю, який, коли хоче поважно трактувати свої наміри, має підготувати план економічно безпечної інтеґрації з Україною. Це є умовою здійснення основної місії Європейської Унії, тобто ґарантії тривалого миру в Європі. Росія, що ковтає Україну – це живильне середовище для імперіалізму та перекреслення шансів на демократизацію Кремля. Росія ж без України – це прощання з імперією і кінець нехтуванню російською владою власних громадян, яких треба відрізняти від Путіна і путіноїдів. Це також єдиний шанс на добрі відносини між ЄУ а Росією – всупереч надіям деяких політиків в Унії, які вірили, що з Росією домовляться безпосередньо понад головами менших народів.
Інтеграція самої Молдавії та Грузії, без України – це геополітична нісенітниця, тим часом Ромпей і Баррозу оголосили про якнайшвидше підписання завізованих угод. Це є приводом до безперервного тертя у відносинах Москва-Брюссель, отже, швидше за все, не буде надій про обійми з Путіним коштом України. Хоч засновувати щось більше, ніж цинізм у сьогоднішній політиці – це замилювати собі очі в надії, що, може, цього разу не колотиме.
Путін обіграв політиків, але загубив себе в очах самих українців. Інтеґрації з Росією хоче сьогодні раптом кільканадцять відсотків суспільства, в багато разів менше, ніж інтеґрації з Євросоюзом. І це є найбільше завоювання останніх переговорів. Україна ще не підписала Угоди асоціації з Європейською Унією. Її замість Януковича підписали українські громадяни.
Славомір Сєраковскі – редактор квартальника «Krytyka Polityczna», колумніст «International New York Times»
30.11.2013