VI.
Икони церковні.
Они уміщені в салях V—VII. Колекція дуже численна. Икон сих доставили церкви рускі в Галичинї, именно: церков на Вовчім (Вильчи) під Перемишлем, рогатиньска, в Повергові (дек. горожаньского) болехівска, в Береску (дек. балигородского), белска, комарняньска, верхратска, в Перегримці (в Сандецкім), мацошиньска, потилицка (в Равщинї), валявска (під Перемишлем), сокальска, войнилівска, в Довгім (дек. калуского), в Чехах і Цішках (дек. олеського), угнівска, старо-мартинівска, монастир словитскій, церков в Колодрубах, Товщеві і Голоску, монастир в Підгірцях, церков в Устю (під Николаєвом), в Демянові, Скнилові, Залукві (під Галичем), святогеоргіївска (у Львові), в Пяткові (дек. бирчаньского), парох в Кобаках, відтак капитули перемиска і львівска, митрополія львівска і Институт Ставропигійскій. Всїх икон буде до 200, всякої величини, по-найбільше останки старих иконостасів, всї без виїмки мальовані на дереві, на золотім або срїбнім днї, гладкім або рїзьбленім; деякі о днї мальованім, виведені або краскою водною або олїйною, в рамах або без рам, в обвідках або без обвідок, богатші і біднїйши.
Що-ж сказати нам о тій цінній коллекції? Описувати кожду икону подрібно, се рїч не тілько неможлива але і безхосенна, бо словами трудно віддати то, що призначене для ока. На деяких иконах подибуємо доокола головного лиця кілька або і кільканацять дрібних илюстрацій з житя святого. Деякі мають вартість артистичну, другі від значаються оригинальностію самої-ж композиції, ще инші носять на собі тип византійскої иконографії, другі відступили вже від первістних взорів византійских і носять на собі тип оригинальної иконографії рускої; ще инші підпали вже під вплив західної иконографії. Що старші икони, ті мальовані більше линіями і лиш кількома красками; красок тих не розводив маляр, а клав їх побіч себе: цогласту, білу, синю, червону, чорну. На инших (здаєсь пізнїйших) бачимо наложене дно (грунт), а на тім днї виведені контури лиця і одежи темнїйшими линіями раз коло разу. На иконах з найновійшого часу бачимо вже тїнь і світло, а краски зливаються з собою.
Щоби докладно означити вартість археологичну кождої икони, до того треба-би окремої і дуже основної студії. А студія та була-би тим труднїйша, що належало-б іти до дїла методою порівнуваня, з икон, означених роком, вносити на вік икон незвістного часу.
Після ново-виданого катальога мали б деякі икони сягати аж у XIV. вік. На той темат спорити не хочемо, бо і трудно було-б нам без позитивних даних поставити противний доказ. Щоби видати основний суд, треба-би мати під рукою передовсїм взірці, уложені Мануїлом Панселиносом, малярем солуньским — Рафаелем Всходу — після котрих на цілім Орієнтї, в Византії, на илирійскім півострові і на Руси, вь віках VIII. до XIII. кожда икона церковна мусїла бути мальована. Після тих взірців, названихь “Έρμηνεία της Ζωγραφικής”, малювали черці атоньского монастиря безчисленне множество икон, що відтак розходилися за добрі гроші по церквах грецких, болгарских сербских і руских. Певна річ, що як архитекти грецкі будували церкви рускі в періоді домогольскім, так і грецкі малярї доставляли в тім часї церквам нашим икон, мальованих чисто византійским стилем. З тих икон годї чи яка лишилась по погромі могольскім і нападах татарских. Наколи Кієв, Галич і другі городи рускі упали в руїнах майже без слїду, то певна річ, що з ними пропали безслїдно і оригинальні византійскі икони малярїв грецких і их руских копистів. Може ще в глубокій литовскій Руси, в часї перших Ягайловичїв (XIV. і XV. вік), удержались деякі оригинали, бо тут Татарва не заходила так часто і тут Ягайло і єго послїдна жінка Зонка заходились пильнїйше коло світлої будови церквей й костелів, але галицка Русь зірвала вже в XIII. віці свою близьку звязь з Византією, а руским малярям не ставало вже оригинальних взорів иконографії византійскої. Як в литературї так і в штуці малярскій була у нас в віках XІІІ. до XV. велика застоя.
Доперва в XV. віці або з початком XVI. повстали у нас на взір грецких підручників малярских свої місцеві "Подлинники", книги, в котрих містились взірці до композицій икон церковних або в широкім описї подавались правила иконографії церковної. і здаєсь не посудить нас нїхто о партійність, наколи скажемо, що икони, поміщені на виставі, будуть в більшій части компоновані на основі "Подлинників" і їх численних варіянтів, а в меншій мірї на взірцях давнїйших атоньских. Виходило-би відтак з того, що икони, котрі катальог відносить навіть до XIV. віку, належало би певнїйше віднести що-найбільше до кінця XV. віку, а вже з певностію до початків віку XVI.
То все однакож не уменчує вартости зібраних предметів. Противно, та обставина дає нам навіть право, назвати колекцію икон памятником руского малярства і рускої композиції живописної, опертої вправдї на византійских взорах, але перетвореної в оригинальну руску иконографію під впливом духа і понятя руского, культури своєї і тої, що в ХVІІ. віці вже ширшою струею плила до нас з Заходу европейского. Зрїтель вистави тим радше буде оглядати зібрані икони, бо може бути певний, що се суть плоди духа малярів руских, що вчитувалися в акатисти, в кондаки, ирмоси, і всї величаня святих зображали наглядно в своїй композиції.
Цікава при тім рїч, що деякі церкви як потилицка в Равщинї, перемиска на Вовчім, перегримецка в Сандеччинї, войнилівска і кілька других доставили на виставу найбільше оригинальних икон. Деякі з них носять на собі навіть ті признаки, якими відзначають ся мальовила каплиці Ягайлоньскої на краківскім Вавели, а з котрих кальки були уміщені на виставі археологичній у Львові 1885 р. Святі мають вид аскетів з довгими, мов-би плетеними бородами; Богородиця (в сценї Рождества Христового) спочиває на гамаку; Иван Хреститель (з церкви у Войнилові) держачій главу свою на блюдї, представлений яко истний пустинник та до того ще крилатий; деякі апостоли физіономіями своїми нагадують вусатих козаків; "Разпятя Христові" відходять далеко від сучасних композицій; Борис і Глїб мальовані в оригинальних шапках княжих. Взагалї, кождий образ достойний того, щоб єму докладно приглянутись і не поминути нї одної подробиці.
[Дѣло]
23.11.1888