195 років тому, 20 листопада 1818 року в галицькому місті Комарно народився один із найвідоміших львівських істориків ХІХ століття Кароль Шайноха. Його книги мали величезний вплив на історичну свідомість польського населення Галичини.
Хоча за походженням майбутній історик не був стовідсотковим поляком. Його батько Вацлав Шейнога де Втеленський (Scheinoha-Vtelenský) був онімеченим чехом, яких багато наїхало на межі XVIII–XIX ст. до Королівства Галичини та Володимирії, приваблених урядовими посадами. За освітою Вацлав Шейнога був медиком, але в Галичині отримав прибутковішу посаду мандатора – найнижчого адміністратора, посередника між дідичами та австрійською окружною владою.
Мати Кароля Шайнохи – Марія походила зі шляхетської родини Лозинських. Сини її брата поштмайстра Валеріана стали відомими в Галичині особами: Валерій Лозинський (1837–1861) – письменник, драматург і журналіст; Владислав Лозинський (1843–1914) – письменник, історик, редактор "Газети Львівської", депутат австрійського Райхсрату (парламенту), колекціонер творів мистецтва (в його палаці зараз розташована Львівська галерея мистецтв); Броніслав Лозинський (1848–1911) – доктор права, історик, урядовець Галицького намісництва. Кароль Шайноха допомагав своїм двоюрідним братам освоїтись у львівському середовищі та знаходити там засоби для життя.
Хоч самому йому життя готувало багато випробувань. Після домашньої едукації навчався в гімназіях Самбора та Львова. Зокрема, ІІ Львівська гімназія (тепер школа №8), у якій він навчався, називалася до 1939 року іменем К.Шайнохи. У 1835 році майбутній історик розпочав студії на філософському факультеті Львівського університету ім. Цісаря Франца І.
Ще у гімназії Шайноха став засновником конспіративного "Товариства старожитностей" – нібито для збору відомостей про пам’ятки старовини. Під час університетських студій писав листівки та вірші антиурядового змісту, які підкидав до студентських аудиторій та на лавки в Бернардинському костелі Св. Андрія.
Заарештований 16 січня 1836 року, визнав свою вину і був ув’язнений у тюрмі «Кармеліти» (колишній монастир кармелітів взутих; через 40 років тут утримували іншого юного нонконформіста – Івана Франка). До середини 1837 року Шайноха сидів у темній і вологій камері, що підірвало його здоров’я.
Вийшовши на волю з забороною навчання в університеті, колишній студент здобував знання самоосвітою. Заробляв на життя приватними уроками та коректурами у львівських редакціях.
Від 1839 року став друкувати власні твори: поезії, повісті, п’єси, переклади. У 1847-му з’явилася його перша історична праця "Погляд на загальну польську історію". У ній Шайноха дав власну періодизацію минувщини Польщі, розділивши на періоди: 1) племінний; 2) військово-королівський (Х–ХІ ст.); 3) духовний (XII–XV ст.); 4) шляхетський (XVI–XVIII ст.); 5) ново-монархічний, "що розпочався наприкінці XVIII ст." й відзначався "монархічною суворістю, з якою пануючі над Польщею імперії розбуджують у ній новий лад і склад".
З 1853 року працював К.Шайноха заступником кустоша (охоронця фондів) у Національному закладі ім. Оссолінських, від 1856-го – редактором часопису "Rozmaitości", потім – "Бібліотеки Оссолінських". У 1849 році видав історичну книгу "Болеслав Хоробрий і відродження Польщі за Владислава Локєтека" – про "військово-королівський" період польської історії. У 1855–1856 рр. вийшла його тритомна праця "Ядвіґа і Ягайло". Окремим книгами були видані історичні твори К.Шайнохи: "Вік Казимира Великого", "Владислав Локєтек", "Два роки нашої історії 1646-1648", "Лехітські образи", "Звичаї давніх слов’ян", чотиритомні "Історичні шкіци". Його історичні твори були написані цікаво, відзначалися простою, доступною мовою й мали велику популярність не лише серед освіченої публіки, але й у найширших масах.
"Мало хто з авторів, зокрема з тих, що працював на науковому полі, дійшов за життя до такого загального визнання, до такої слави і значення, як Кароль Шайноха. Твори інших читали, студіювали й оцінювали у вузьких колах учених; Шайноху читали всі, любили його твори й активно розкуповували. Жоден твір у Ґаліції не мав такого збуту, як його "Ядвіґа і Ягайло", жодне видання не дало львівським видавцям стільки користі, як тираж творів Шайнохи... Що важливіше, причинився він до ширшого зацікавлення суспільства великою минувщиною Польського Народу і зміцнення патріотичних почуттів", – писав про історика його сучасник Владислав Завадський.
У 1855 році К.Шайноха одружився з Йоанною Білінською. Їх син Владислав Шайноха (1857–1928) став відомим геологом, двічі обирався ректором Ягеллонського університету у Кракові.
Від 1847 року зір історика погіршувався, а 1860-го він остаточно його втратив. В останні роки життя не міг уже ходити й лише диктував свої тексти. Помер К.Шайноха 10 січня 1868 року. Його похорон перетворився на багатотисячну польську патріотичну маніфестацію.
На могилі Кароля Шайнохи при головній алеї Личаківського цвинтаря (поле 58) 1872 року спорудили величний пам’ятник авторства Париса Філіппі й Абеля Марії Пер’є. У ніші обеліска, увінчаного орлом, встановлено мармуровий бюст історика, виконаний з портретною точністю. Біля підніжжя обеліска-стели дві чарівні постаті муз: Кліо (історії) зі сувоєм з назвами історичних праць померлого та Мельпомена (трагедії), яка молитовно склала руки, а біля її ніг – герб віртуальної Речі Посполитої зі символами Русі (Архангел Михаїл), Литви-Білорусі (Погоня) та Польщі (Орел). Тут поховані також дружина історика Йоанна та син Владислав.
У 1871–1945 роках у Львові була вулиця Кароля Шайнохи (нинішня вул. Банківська).
20.11.2013