Кожний нарід має свої приповідки. Деякі з них є власністю не тільки даного народу, але в ріжних відмінах ходять по світі серед людей ріжної віри, мови, краски шкіри і темпераменту. А ще деякі передістаються через етноґрафічні межі до сусідів і там живуть та просперують так само добре, як у своїй отчині.
Між українцями і поляками, між українцями і москалями є багато таких спільних приповідок, часом дослівних, а часом дещо змінених. Наприклад: Пан Філіп з села Конопе був свого часу послом на сейм. Підчас якоїсь нудної дебати заснув. Раптом якийсь посол гукнув голосніше (тоді посли ще могли голосніше гукати!), пан Філіп збудився і не знаючи про що мова заревів: "Не позвалям!" Вигук вийшов так "ні пришив, ні прилатав" і з того часу пішла польська приповідка: "Вирвал сєн як Філіп з Конопі".
Ця приповідка перейшла до нас і дещо в зміненім виді живе в українській мові: "Вирвався як Пилип з конопель". У цій відміні пан Філіп став звичайним смертельником, а село перемінилося на ланок конопель.
Був свого часу пан Заблоцкі, що хотів стати фабрикантом і заложив фабрику мила. Робив мило кілька місяців, а потім заладував на вози і повіз продавати. Але переправляючись через зібрану ріку стратив цілий запас, бо вода розпустила мило. З цього пішло: "Вишедл як Заблоцкі на мидле".
Ця друга приповідка не прийнялася в нас, бо фабрикантів обмаль, а мила ми теж не багато зуживаєм.
За те можливо, що тепер прийметься, бо можна її пристосувати до нинішних днів.
Живе собі у Львові такий пан, що зветься Войцєховскі, фіґура немала — очевидно коли брати по посаді і гонорах. Маючи вже гурму ріжних достоїнств забажав ще слави великого політика і пустився на широкі води політичного озера. А щоб мати ліпший старт, виліз на озонівську трамполіну і скочив у воду як віцепрезес Озону на округ Львів.
Пливучи політичною калабанею, побачив святоюрську гору і почав на неї плювати. Слина не долітала, але рух був. Коли хтось звертав йому увагу, то він відповідав: "Я плюю як заступник, представник і любимець Львова". Люди казали "Може бути", бо знали з історії, що Львів нераз мав дуже дивних любимців. Таке вже химерне місто над Полтвою...
Аж прийшли вибори. Войцєховскі станув перед своїм коханим і його кохаючим Львовом як кандидат.
І — соромно провалився. Як кепський актор у провінціональному театрі, коли під ним заломиться сценічна дошка.
І ось приповідка: Вийшов як Войцєховскі на виборах.
Коли тепер роздумує про невдячність Львова, то напевно приходить йому на гадку ще одна приповідка, якої на жаль не можна ні перекласти, ні докінчити: "Служ пану вєрнє"...
І сумно спльовує — тим разом уже не на Юр.
[Діло]
13.11.1938