Вимощування кордону колючим дротом — чудова метафора для епохи взаємин, в яку занурюються Київ з Москвою, Харків з Бєлгородом, Донецьк з Ростовом-на-Дону...
За інших обставин не варто було б шукати крамоли у фізичному означені кордону, адже наявність чіткої межі — неодмінний атрибут самобутньої держави; у цьому випадку він потрібен і Росії, і тим більше Україні (яка чекає на спрощення візового режиму з Європейським Союзом). Але сподівану демаркацію кордону вирішили втілити в найодіознішій формі — у вигляді колючого дроту.
Кадр з колючим дротом, яким росіяни позначають кордон з Україною, зі скандального сюжету луганської телекомпанії ІРТА
Очевидно, що у переддень доленосного зовнішньополітичного рішення України така дія Росії є навмисною. Так само не випадковість, що одночасно з появою дроту відновилися розмови про перехід на закордонні паспорти для українців, охочих поїхати в Росію. Про жорсткіший режим перетину кордону теж говорили давно, і він — відкиньмо пафос «содружеств» і «братніх народів» — є логічним.
Проте за нинішніх обставин ці інструменти годяться для того, аби нагнітати ситуацію на кордоні й сіяти серед проросійсько налаштованих українців острах напередодні Вільнюського саміту. Але Росія може перегнути палицю й отримати «тузлика».
Паспортивний дух
«Янукович: В Россию по загранпаспортам ездить не будем». Це, панове, газетний заголовок з 2004 року! В замітці, надрукованій у газеті «Сьогодні», йшлося про візит прем'єра й кандидата у президенти Віктора Януковича до Росії, під час якого він домігся-таки підтримки на президентство від Володимира Путіна та патріарха Алєксія. Благословляючи кандидата на перемогу, Кремль добрим жестом також відмовився від ідеї перейти від 1 січня 2005 року на режим перетину кордону із закордонними паспортами.
В Росії давно говорили про перехід до загальновизнаних правил міждержавних поїздок. Власне, дивовижно, що Україна й досі зберегла можливість виряджати своїх громадян до Росії за внутрішніми паспортами. Такого привілею удостоєні ще чотири республіки: Білорусь, Казахстан, Киргизія, Таджикистан — «kompania była niewielka, ale bardzo honorowa». Не виключено, що Киргизія з Таджикистаном невдовзі втратять таке право: у грудні минулого року Володимир Путін анонсував перехід на закордонні паспорти для всіх країн, крім тих, які приєднаються до Митного союзу. Отже, ініціатива не нова, і навіть не під Україну писана. А втім, головне — вчасно дістати її з-під поли чи з-під шинелі.
Справа закордонних паспортів заново ожила після потаємної зустрічі Володимира Путіна з Віктором Януковичем у Сочі тиждень тому. Президенти розмовляли межи собою близько п'яти годин, проте — на радість євросимпатикам — не змогли домовитися про щось вигідне. Вже наступного дня, під час спільної поїздки міністрів закордонних справ України та Росії Леоніда Кожари та Сергія Лаврова до Ростова-на-Дону, проявилися старі ґедзі: що Росія поважає суверенний вибір України, але, але… Реагуючи на ідею з закордонними паспортами, Леонід Кожара лишень попросив, щоби було введено принаймні перехідний час, протягом якого громадяни зможуть виробити собі документи. «Абсолютно правильно, треба робити так, щоб до моменту введення цього режиму всі, хто хотів, такі паспорти отримали», — підтримав Кожару Сергій Лавров, окрилений того дня компліментом від ростовської студентки, яка назвала його «стильним, інтелектуальним, інтеліґентним і навіть, не побоюсь цього слова, брутальним мужчиною» (очевидно, з не менш брутальною дипломатією).
Кожара і «брутальний» Лавров у Ростові-на-Дону
Але як Росія згоджується на перехідні періоди — добре видно з кілометражу черг біля російсько-українського кордону, що вишикувалися після несподіваного й неанонсованого Москвою переходу на нові правила митного контролю вантажів…
Донецьк, Донбас, приєднуйтесь до нас!
Важко підрахувати, наскільки зачепить українців потреба в'їжджати до Росії за закордонними паспортами.
Торік українці перетнули кордон 21,43 млн. раз. З того понад чверть перетинів кордону — з Росією (5,94 млн.). Приблизно стільки само виїжджали з України в керунку Польщі (5,77 млн.), яка є своєрідними воротами в Європу. Пори те, що для в'їзду до Польщі потрібен не просто закордонний паспорт, а й навіть віза, — європейський напрямок не сильно поступається російському.
Як корелюється режим пропуску через кордон до сусідньої країни у прикордонних областях із забезпеченістю закордонними паспортами?
За даними концерну ЄДАПС, який до середини цього літа друкував закордонні паспорти, у 2012-му для Львівщини було відвантажено (це такий галузевий термін) 99,9 тис. паспортів, а для ще одного Львівського центру — 18,1 тис. Разом це 11% від усіх паспортів, що їх торік друкував ЄДАПС. Для Волинської області передали 33,4 тис. бланків, для Закарпатської — 38,5 тис.
Для порівняння, до Луганської області з її щільністю населення відвантажили 33,9 тис. (майже як на Волині), для Сумської — 14,9 тис., для Чернігівської — 12,7 тис. Більше перепало Харківщині (54,7 тис.) й Донеччині (78 тис.).
На жаль, відкритих даних про забезпечення українців закордонними паспортами немає. Проте в підсумковому повідомленні за минулий рік ЄДАПС поінформував, що «найпаспортноємніші» області — Чернівецька, Івано-Франківська, Волинська та Закарпатська. Тобто жодної області, яка б межувала з Росією…
Великий закордон
Голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний вважає абсолютно природним перехід на закордонні паспорти. «Останні 4–5 років, що я їжджу за дорученням українців у Росію, я завжди використовую закордонний паспорт. Бо розумію, що це інша держава, а отже, є певний порядок», — каже він у коментарі «Z».
Пан Ратушний звертає увагу, що паспортну ініціативу Росія озвучує не вперше, а цього разу декларує її у переддень Вільнюського саміту. «Йде розрахунок на те, що значна частина українців не має закордонних паспортів, а отже, ця реформа битиме по людях, й вони мали би протестувати. У Росії сподіваються, що мешканці почнуть впливати на свою владу. Їм показують: якщо підпишуть Асоціацію — будуть труднощі, "ніхто з вами про це не радиться". Це один із елементів цілої кампанії, до котрої також входять "торговельна війна", блокування українського експорту. Загалом це більше демонстративні речі: нещодавно проклали пару кілометрів колючого дроту перед телекамерами… Але закордонні паспорти — це практика, від якої нікуди не дінемося: хто хоче їхати за кордон, мусить подбати про паспорт», — підсумовує голова УВКР.
Політолог Володимир Горбач вважає, що останні кроки Росії спрямовані персонально проти Віктора Януковича, зокрема, ставиться за мету надщерблення його електоральних позицій. «Відносини Януковича з російським президентом погіршуються, і це сиґнал саме виборцям нинішнього президента. Це сиґнал для тих людей, яким важлива Росія, які туди часто їздять, мають там родичів чи роботу, — для них буде ускладнено перетин кордону. Підривається електоральна база Януковича всередині країни. Ми знаємо, що багато українців, особливо на Донбасі і в Криму, отримують інформацію саме з російських джерел, із російського телебачення. Це цільова аудиторія», — каже він у коментарі «Z».
На думку експерта, в ту ж таки канву поведінки вписується й історія з колючим дротом. «Це наочний символізм. Колючий дріт не по всьому периметру — він там, де пункти перетину кордону, щоби люди побачили, що кордон зачинено. І це такий великий закордон, що його аж колючим дротом обгороджено», — завершує сарказмом Володимир Горбач.
Затягуйте паски, готуйте бетон
Українській владі під силу мінімізувати наслідки переходу на закордонні паспорти. Досить збільшити число паспортних центрів, звернувши найбільше уваги на прикордонні райони та великі міста, змиритися-таки з тим, що закордонні паспорти треба видавати без захланних мит… Бо цілком можливо, що з'являться «мародери», які захочуть отримати зиск з нужди українців: згадайте корупційні скандали, що супроводжують українську інтенцію до енергонезалежності (сумнівна закупівля веж для чорноморського шельфу, ганьба з будівництвом LNG-терміналу).
А насправді подібні капості (себто паспорти, «колючка») — лише початок. З Росією вже почалася суперечка за неоплачений природний газ, яка може завершитися режимом передоплати: вранці гроші — ввечері паливо. На горизонті — політика обмежень, якою починає погрожувати Митний союз.
«Продовження буде, і воно стосуватиметься вже не інформаційного та пропаґандистського тиску, а економічного, — передбачає Володимир Горбач. — Метою буде довести Україну до банкрутства через енергетику чи через торгівлю. Наскільки я розумію, завдання, яке ставить Росія, — заміна політичного керівництва в Україні на лояльну фіґуру. В ідеалі це, звичайно, доведення України до дефолту і обіцянка підтримати грошима, "поставивши" на ці гроші свого управителя, прикажчика (і тут найбільший фахівець — Віктор Медведчук)», — міркує політолог.
Небезпечний прогноз підтверджено у свіжому рейтинґовому звіті від аґенції Standard&Poor's. Експерти вважають, що реакція Росії на можливе підписання Угоди про асоціацію може неґативно позначитися на показниках торгівлі в короткій і середній перспективі. У 2012 році на частку Росії припадало 26% експорту української сировини і 39% експорту послуг. Тож обмеження з боку Росії можуть бути дуже болючими.
Треба віддати належне імовірним союзникам України: представники Європейського Союзу почали клопотати перед МВФ про те, аби фонд таки виділив Києву кредит і трохи пом'якшив умови його надання. А Росія вустами Дмитра Медведєва натякнула, що кредитувати Україну бажання не має (про що, очевидно, намагався домовитися Віктор Янукович). «Вони до нас весь час звертаються, наприклад, за кредитами. Врешті решт, якщо у них такі добрі відносини з Євросоюзом (що, мабуть, непогано), у нас теж гарні відносини з Євросоюзом — нехай і кредитуються в Брюсселі», — зазначив російський прем'єр у свіжому інтерв'ю Reuters.
Що ж, варіантів вибору меншає, простір для маневру зникає. Здається, що Україна минула точку біфуркації, і тепер вже сама ситуація неминуче штовхає її до Угоди про асоціацію…
На думку Володимира Горбача, хоч Росія ще не перейшла до найактивнішої фази тиску, однак вона втрачає вплив на Україну. «Я думаю, що головний прорахунок — це те, що колючий дріт розділяє не Україну та ЄС, а встановлений на межі України та Росії. В України є вибір, Україна не сама на світі. Що більшим буде тиск Росії, тим більшої допомоги може сподіватися Україна з боку Заходу, ЄС, США, МВФ, інших держав та інституцій», — каже він.
Від себе додамо, що посилення тиску на Україну, навпаки, може солідаризувати українців, як це було у 2003 році з Тузлою. А в декого з українців історія з колючим дротом на кордоні викличе тільки добрі емоції, як у тому анекдоті: «А тепер заливай бетоном...»
01.11.2013