Ми народ величезної розтяжности. Колиб винайшов хто термометер для настрою, то мусів би осібно для українців додати кілька ступнів на горі і кілька на долині. Зате середину міг би зовсім викинути. Одним словом ми є континентальна нація, так як є континентальний клімат. Або величезна спека, або величезне зимно, або гімаляйсько-шпильний підйом, або морсько-глибинний упадок духа.
Пригадую собі справу приватного українського університету і розмови на цю тему.
— Пане мій! — казав мені один. — Це кольосальна річ. Мало того, це річ засадничого характеру. Нема сили, щоб могла здушити наш гін...
— Собаці на чоботи та ціла історія! — говорив другий. — Фунта клаків не варта. Тільки великий пшик вийде. Ми, пане-той, не маємо відповідного гарту на це.
Отже, як бачимо, термометер настроїв виказував величезні відхилення.
За кілька днів стрінув я оптиміста і з місця почав трохи гасити його оптимізм.
— Мені здається, що справа не стоїть аж так добре, як ви кажете!
— Може казав, але не кажу! — відповів похнюплено оптиміст. — Я справу передумав документно, зрештою зайшли ще крім цього деякі випадки... Пане мій, з тої муки не буде не то хліба, але й малого підпалка! Ми загалом нездібні до ніякої орґанізації і нехай то ясний грім побє!
А песиміст, коли стрінувся зі мною, то лице його аж сяло:
— Чули ви? Знаменита річ. Про університет було в анґлійськім "Таймсі" і у француськім "Тані". Світ заговорив... Ви розумієте, що це за кольосальний успіх!?
— Алеж ви кілька днів тому...
— Знаю. Я, бачите, тоді був під вражінням чутки, що два студенти зломили бойкот.
— А ви ці вістки в чужій пресі читали?
— Ні, це мені розказував один з бюрових товаришів, що чув від одного редактора, який бачив на свої очі чоловіка, що здається сам читав про це. Тепер справа зовсім міняється. Ми виходимо на світову, так би мовити, арену..
Здибався я з тими знайомими щораз і все то один то другий підбадьорував мене, або вганяв у зневіру. Залежно від того, котрий з них де перебував: чи в підхмарних районах оптимізму, чи в глибинах песимізму.
Аж одного дня оба вони зрівнялися в... песимізмі.
— Пропало все! — казав один. — Шкода було заходу...
— Бідному все вітер в очі — зітхав другий. — Здасться треба собі сказати: Не тратьте куме сили...
Той настрій держався їx цілі роки і тут саме лежить небезпека. Підйом не був би страшний, колиб удержувався довго, а упадок духа не був би трівожний, колиб скоро минав. Тимчасом: чим вищий настрій, тим він коротший, а чим глибший упадок, тим він довше триває.
А все це, думаю, моглоб нарешті скінчитися. Наш вік дав стільки ґеніяльних винаходів, що напевно є вже десь за границею термометер настроїв. Можна булоб замовити його для нас (очевидно з доданими ступнями вгорі і вдолині!) і контролювати себе.
Бо, далебі, покищо страшенно скачемо, a чого доброго — злетимо на довший час на найнижчий ступінь.
А так — моглиб відповідною вправою дійти до того, що спинялись би посередині.
[Діло]
25.10.1938