Наукове товариство з політичним підтекстом

Цього тижня у Львові урочистою академією та масштабними науковими конференціями відзначають ювілей Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) — 140 років від заснування.

 

Свого часу Товариство замислювалося й врешті відбулось як громадська організація, що встановлює, відновлює і захищає українство за відсутності власної державності. Переживаючи кілька разів заборону та цілковите призупинення діяльності, НТШ щоразу наново поставало з попелу. Востаннє це сталося 1989 року, коли ще трохи примарна на той момент перспектива свободи надихнула групу науковців, роботу яких очолив знаний український учений Олег Романів. По його смерті у 2005 році головою відновленого Товариства став давнішній колеґа Романіва — філолог та історик Олег Купчинський. Власне, він і тепер очолює НТШ, центр якого від моменту заснування й понині міститься у Львові.

 

З нагоди ювілею «Z» мав розмову з паном Купчинським про те, чому й тепер, коли Україна має власну державу і масу офіційних наукових установ у ній, потреба в існуванні громадської академії наук не втрачає колишньої актуальності.

 

Отже, про те, що, як і навіщо зараз робить Наукове Товариство імені Тараса Шевченка, розповідає його голова Олег КУПЧИНСЬКИЙ:

 

ВІДЧУВАЮ, ЩО УКРАЇНСЬКА СИНУСОЇДА СКОРО ПІДЕ ВГОРУ

 

– Пане Купчинський, разом зі світлої пам’яті Олегом Романівим, Ви ініціювали у 1989 році відновлення роботи НТШ. Скажіть, які Вам тоді бачилися завдання для Товариства?

 

– Найперша мета була — відновити все те, що було до 14 лютого 1940 року. Йшлося про дослідження в гуманітарних, природничих, математичних та медичних науках.  Ми це робили, бо мали повагу до того, що було. Працювали коло того колосальні особистості: і Грушевський, і Франко, і Гнатюк, і Студинський — ціла плеяда наших великих вчених.

 

Друга мета — контактувати і взаємодіяти зі світовою наукою, бо НТШ було організацією, яка мала до війни величезні контакти з закордонними академіями.

 

Третє — це обмін літературою. Хай похвалиться нині одна з національних наших бібліотек, що вона обмінюється такою кількістю періодичних і наукових видань, як це робило НТШ до ’39-го року. Товариство отримувало і надсилало матеріали у 236 академій, бібліотечних центрів, навчальних закладів світу, починаючи від Південної Америки, Австралії, цілої Північної Америки, не кажучи вже про Європу.

 

Четверте завдання, яке ми собі ставили, — залучити до наукової роботи молодь.

 

Спершу нас трактували як щось таке заборонене і непотрібне. Але ми створили 13 наукових комісій. Потім їх стало 27. Зараз є 33 повноцінні комісії. Й усі вони працюють, видають праці, стараються. І це була наша мета — організувати нашу українську науку на різних рівнях.  

 

На нині ми маємо понад 800 видань. Це колосальна кількість. А ще існує цілий ряд видань серійних. Якщо «Записки НТШ» належать до гуманітарних наук, то «Праці НТШ» присвячені природничим, математичним, медичним галузям. З часу відновлення роботи Товариства ми опублікували 45 (на підході 46-й) томів «Записок» і 39 томів «Праць» різних комісій, наприклад математики, механіки, фізики, хімії, біології чи мікробіології, архітектури, географії і т.д.

 

– Тобто те, до чого Ви стриміли у 1989 році, відбулося?

 

– Так, відбулося. Я б навіть сказав, що наш доробок на тепер є несподівано багатим. Ось, наприклад, ми цього року до ювілею підготували перший том Енциклопедії «Наукове товариство ім. Шевченка». Другий том готується, і я гадаю, що і він вийде наступного року.

 

– Наприкінці XIX та до середини ХХ століть НТШ створювалося та існувало здійснюючи чітку націотворчу і державотворчу місію. І це було зрозуміло — українство не мало держави й на громадських засадах захищало та плекало своє. Нині ж державність маємо, однак потреба у громадській академії наук не відпала. Чому?

 

– Так,  у нас все тепер є. Є Академія наук, є вузи. Все це працює, здійснюється там і видавництво. І ми співпрацюємо з усіма, ми видаємо разом з Академією наук, з навчальними закладами різні книжки, ми, більше того, співпрацюємо на симпозіумах, наукових конференціях. І та структура, яка є, наукова, приватна чи громадська, зовсім не заважає структурам державним.

 

Більше того, прошу тільки уявити собі, що НТШ зараз є міжнародним товариством. Після того, як у ’40-му році НТШ заборонили, по світу почали створюватися наші осередки. В ’47-му році створюється спочатку в Німеччині, потім в Сполучених Штатах і Канаді, потім в Австралії. І зараз ці всі осередки є, всі діють. А три роки тому з'явився новий осередок в Швейцарії.

 

У нас в Україні є понад 2 тисячі 700 членів, а дійсних членів — 184. І ще по всьому світові плюс 50 осіб. Це все титуловані особи. Дійсним членом НТШ стати не просто.

 

– А бувають певні нагоди, коли всі ці люди (184 плюс 50) збираються разом?

 

– За моєї пам'яті таких нагод не було. Нас всіх об'єднує Світова Рада НТШ, яка є надбудовчою координуючою структурою. У Львові є генеральний секретар, а в Філадельфії є голова — Леонід Рудницький.

 

– Хочу повернутися все ж до попереднього питання. Україна має державність, але чи достатньою мірою ця державність захищає українськість? Може, якраз у цьому відповідь на питання про актуальність роботи НТШ?

 

– Є таке. Але я скажу вам відразу, що Наукове Товариство ім. Шевченка не є політичною організацією. Хоч підтекст у нас власне такий, бо, властиво, захищаємо державність, захищаємо мову, захищаємо цілий ряд напрямків, які, на жаль, не досліджуються у нас. А усе це і є політикою. Але у нас у статуті йдеться тільки про те, що ми є науковим товариством, яке займається науковими проблемами, безпосередньо дослідницькими і видавничими.

 

– А яким Ви бачите стан науки загалом в сучасній Україні?

 

– Багато речей захиталося. Навіть те, що було в межах Радянського Союзу і Радянської України, в нинішній час стало невиразним. Подивіться, скільки в радянський час виходило словників.

 

Давайте не будемо уточняти, що нині роблять спеціальні інститути, які мають колосальні фонди і колосальні кадри. Нас тут, в Львівському НТШ, працює 5 осіб, ще 4 — в книгарні і маємо друкарню на 2 станки. Така є правда.

 

Але на все, що відбувається, я дивлюсь як на синусоїду, яка то вниз то вгору. Думаю, що скоро піде наверх.

 

– На Вашу думку, ми на нижній точці синусоїди і гірше вже не буде?

 

– Може, не на нижній ще. Може бути і ще гірше. Подивимося, як політична ситуація буде змінюватися. По-моєму, назрівають якісь політичні зміни, і думаю, що всі це бачать. Будуть диктувати все, і мовну політику в тому числі. Адже мовна політика є жахливою. Ви ж знаєте прекрасно, як зараз в вузах це все відбувається. Ви знаєте, якою мовою говорить студентство Дніпропетровська, Донецька. І більмом для східняків є той Івано-Франківськ, той Львів, бо тут все-таки є та традиція, традиція, яку підтримує НТШ.

 

– НТШ, власне, завжди було і зараз, мабуть, залишається радше галицькою організацією…

 

– Якби не Східна Україна — НТШ не було би взагалі. Кониський, Антонович, Драгоманов. Милорадович, Пильчиков, Жученко, Костюк, Житецький і т.д.  — це все Східна Україна, вона породила НТШ. А зараз, крім того, що є у Львові, є 18 осередків в різних обласних і районних центрах: в Донецьку, Луганську, в Дніпропетровську, в Вінниці, в Києві, на Волині, в Рівному і т.д. Вони щось видають, подають нам звіти, приїжджають на конференції. Донецьк видає навіть свою окрему хроніку дій осередку, він видає «Праці», він є членом так званого журналу «Схід». Те, що робить Черкаський осередок, то я просто подивляю. Вони організовують спеціальні засідання, конференції під титром "Наукове товариство Шевченка". І їхні програми деколи переважають за кількістю наші львівські.

 

– Колись НТШ одним зі своїх завдань ставило просвітництво, навчання, освіту, видавало підручники, тобто захищало українство з цього боку. Чи зараз НТШ не бачить за собою обов'язку далі провадити цю роботу, саме в тих обставинах політичних, в яких ми є?

 

– З одного боку, це дещо розходиться з основними завданнями — науковою діяльністю, а з іншого боку — фінанси. Фінанси нас дуже обмежують. Але ми не стоїмо далеко від освіти — члени НТШ в левиній частці є викладачами вузів, є серед нас і шкільні вчителі.

 

Але ми не можемо субсидувати різні просвітянські чи освітянські програми. Не можемо. Бо обмежені фонди. Фонди — це вкладки. Фонди — це подачки тих різних людей. Аякже, це ж громадська організація. Колись були фундації, були фонди. Хоч би той Пильчиков. Він склав там енну кількість тих тисяч, і вони з процентів жили. Кониський весь свій маєток, всю свою спадщину передав в НТШ. І ті фонди були чинні до 1918 року, тому що вони лежали в віденських і швейцарських банках. Прийшла Перша світова війна, і це все припинилося. В 1930-х роках НТШ дуже бідувало.

 

– А зараз трудно з людьми, які би хотіли допомагати НТШ і розуміли би місійність організації?

 

– Дуже трудно. Іде поки що накопичення капіталу. І вони ще будуть накопичувати довго, тому що нема рівня свідомості, нема внутрішнього запотребування. Подивіться, скільки затрачено сил, щоби той Порошенко субсидував розкопки Холма, де лежать князі: Данило, його сини, внуки і т. д. І вдалось «купити» його тільки тим простим способом, що пообіцяли: «Ми Вам привеземо кістяк». І нема на то ради. Поки так є.

 

В нас у НТШ величезну роль відіграє жертовність людей, патріотизм та охота щось зробити і лишити по собі. Ми за Енциклопедію не платимо ні копійки — люди пишуть. Можете до мене подзвонити і в суботу, і в неділю — я тут сиджу і працюю.

 

То є великі клопоти, але не вірю, що так воно все скінчиться на тих наших мільярдерах і тій «косности», як по-російськи кажуть, до всього того, що називається рідне, українське.

 

– Щодо мови. Свого часу НТШ доклалося до створення першого правопису української мови. І як Ви думаєте, в якому стані українська мова зараз? Не в сенсі комунікативної ролі (тут усе зрозуміло), а в сенсі лексики, правопису…

 

– Українська мова зараз живе традицією, тим, що було набудоване в радянські часи, — тою ж лексикою, тим апаратом. Зараз в українську мову масово вливаються іноземні словечка. Дехто вживає їх і навіть не розуміє, що це значить.

 

Комунікативна роль української мови є справді жахлива. Тут немає про що говорити. Але синусоїда, я думаю, піде вверх. Інститути української мови, Інститут мовознавства (є такий інститут) поки що чекають, на що — не знаю…

 

– Ви кажете, що синусоїда вверх піде? На що Ви сподіваєтеся?

 

– Мусимо сподіватися лише на те, що зміниться політична ситуація в Україні. Мусить змінитися. Дуже багато буде залежати від підписання угоди про асоціацію з ЄС. Можуть змінитися впливи, може змінитися і ставлення. Думаю, поки тими речами буде керувати Табачник  нічого не зміниться.

 

– Але ж Табачника хтось поставив і хтось там тримає?

 

– Правильно. Вигідний був. Але ж, бачите, диктують економічні умови, диктує нафта. Зараз багато зміниться у зв'язку з підписом і з приєднанням України до західного світу. А ідеологія і гуманітарність — завжди на другому плані, і не тільки у нас, але й у всіх країнах. Перше економіка йде.

 

– НТШ ставило собі за завдання захист українськості й української мови, зокрема в умовах, коли здійснювався явний політичний і культурологічний етноцид. Чи не виглядає Вам, що і ті люди, які тримають Табачника на посаді, і він сам здійснюють в Україні саме культурологічний етноцид?

 

– Здійснюють. Але є дві форми: є прямий етноцид, а є такий спокійний, невидимий. Вони не ведуть проукраїнської політики. І цього достатньо… Не кажу слова етноцид, бо то термін надто поважний…

 

Етноцид прямий — це Валуєвський циркуляр, який діяв на сході України, а тоді Емський указ і аж до Столипіна…

 

Розмовляла Тетяна НАГОРНА

 

 

16.10.2013