Я є рушниця радістю набита,
Якою вистрелю на честь життя…
Б.І. Антонич
Саме такими рядками і розпочалось святкування 104-х уродин Богдана-Ігора Антонича в села Бортятин, на Мостищині, де від 1926 року і до смерті жили батьки поета.
Моєму поколінню вже поталанило бути знайомими з його творчістю в шкільній програмі, а до того – роки забуття. Хоча, здавалося б, чим завинили перед радянською владою вірші Антонича: просякнуті любов’ю, легкістю, відчуттям простоти і довершеності, так, ніби це писала дитина або людина, чия душа перебуває в гармонії з собою і навколишнім світом.
До Бортятина, села, де жив поет, легко добратись зі Львова маршруткою від приміського вокзалу. Дорога займе менш ніж півтори години, трохи вбік від траси і ви на місці. Перше, що впадає в око – церква. Батько Антонича, отець Василь Антонич, був парохом, сприяв будівництву якраз оцієї церкви, займався громадською і просвітницькою діяльністю в селі, організував хор та опікувався освітою. Будівництво церкви завершилось в 1936 р., і в радянський час вона продовжувала функціонувати. При церкві збереглася дерев’яна стовпова дзвіниця XVII ст., аналогічна дзвіниці в Ляшках Гостинцевих. І храм, і дзвіниця зараз пофарбовані у кричущо рожевий колір, який зовсім не прикрашає споруди.
На сільському цвинтарі недалеко від церкви – могили батьків поета, які знайшли та відчистили в 1964 р. Ігор та Ірина Калинці з колегами. Поблизу церкви – маленький одноповерховий будинок. Чотири роки тому тут відкрився музей-садиба Антоничів, філія Львівського музею історії релігії. Експозиція, що міститься в кількох кімнатах, розповідає історію життя та творчості Антонича: класичні стенди з його фотографіями, листуванням, творчістю...
Завідувач музею-садиби родини Антоничів Ольга Дядинчук розповіла, що: «Найплідніше музей почав працювати саме цього року, практично щомісяця тут відкривалась якась цікава виставка. Відвідувачі мали змогу побачити різноманітні твори: від живопису до авторської ляльки. А особливо приємно, що до нас горнуться діти, при музеї функціонує літературна студія ім. Антонича. Вихованці гуртка цього року відвідали могилу Антонича на Янівському цвинтарі у Львові та його садибу в селі Рокитне (Яворівський район, Львівської області). Також мали зустріч з лауреатом Шевченківської премії Романом Лубківським та лауреатом премії ім. Лесі України Марією Людкевич. Для нас є великим щастям, що наші діти мали можливість спілкуватись з такими людьми, адже вони проявляють творчі здібності, прагнуть навчитись писати. Марія Людкевич якось сказала, що Антонич в нашому селі – не останній поет, тут будуть ще видатні літератори, тож ми маємо надію, що наша літературна студія цьому сприятиме.
Найскладнішою роботою, яку здійснив музей впродовж цього року, була підготовка експозиції про життя Степана Здобиляка. Уродженець села Бортятин, священик за покликанням, навчався у львівській підпільній духовній семінарії Святого Духа. Після висвячення отець Степан пройшов всі випробування земного життя. Були і переслідування, і обшуки, і Воркута, і важка праця у шахтах. На початку ’80-х він повернувся в Галичину. Служив у Домажирі та Страдчі. Тривалий час отець працював у будинку престарілих у Львові, спершу завгоспом, потім служив у церкві при будинку. Згодом почав служити в чоловічій виправній колонії у селі Заклад Миколаївського району. Вірив, що тільки любов’ю і турботою можна навернути ці заблукані душі. Завжди спішив усім на допомогу, не жаліючи себе, хоча тяжко хворів. Помер отець Степан 28 вересня 2008 р., похований на бортятинському кладовищі. Близько року наші працівники готували цю виставку, це багато експедицій, безліч телефонних дзвінків, проте зараз ми маємо чудово експозицію. За цю працю я вдячна своєму колективу».
Цікавою ідеєю відзначити річницю народження поета була організація пленеру. Три дні молоді художники малювали Бортятин та його околиці. Ідея пленеру належить колишньому директору Львівського музеї історії релігії Зоряні Білик:
«До ювілею Антонича радіопередача «Культура» розповіла про французький переклад його віршів, а Сестри Тельнюк французькою їх заспівали Після цього відбувалась розмова про заходи з нагоди вшанування пам’яті на плебанії отця Антонича, говорили про презентацію книжки «Чаргород» та перший пленер. Я мала можливість спостерігати за цими молодими художниками, які щойно стають на свою професійну стежку. Дивлячись на те, як вони працювали, з 8 до 11 вечора, спілкувались, дійшла висновку, що це – незвичайні люди, єдине, що вони хочуть – це малювати: вони малюють, як дихають, і дихають, як малюють… Мешканці Бортятина запрошували їх до своїх домівок, за ними ходили малі дітки, на це було дуже приємно дивитись. Ще один захід з нагоди святкування, що, напевне, чи не найбільше потішив найменших мешканців Бортятина – майстер-клас художників. По закінченні пленеру частина робіт буде подарована музею, і в майбутньому започаткує тут колекцію живопису».
До святкування Антоничевих уродин у Бортятині доклалася також нова львівська молодіжна ініціатива «Музей плюс». Коло студентів-однодумців сформувалося на базі навчальної програми «Інтерактивність у музейному просторі», яку від минулої осені провадив в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи Андрій Лінік. Щотижня впродовж навчального року відбувались заняття, де обговорювались можливості реформування музейної діяльності. В якості випускного завдання студенти (Ганна Борух, Софія Ватуляк, Олександра Давиденко, Андрій Савчин, Ірина Шимон і я) проаналізували з точки зору середньостатистичного глядача (зручність годин роботи, читабельність анотацій та підписів, дизайн вітрин, приязність/неприязність персоналу…) діяльність Львівської Національної Галереї мистецтв та Музею «Арсенал» (філії Львівського Історичного музею). На презентації наших пропозицій щодо покращення роботи музеїв ми задекларували готовність запропонувати на волонтерських засадах міським музеям свій креатив та енергію.
Присутня там тодішня директора Музею історії релігії Зоряна Білик відразу запропонувала долучитись до організації свята Антонича в Бортятині. Розпочались переговори щодо організації, хотілось якось оживити це місце, зробити подію дійсно цікавою. На початку літа вдалося відвідати Бортятин: нам провели екскурсію по музею та селу, розповіли про життя та творчість поета, і з новими враженнями ми поїхали до Львова. Після презентації книжки «Чаргород» на 20 Форумі видавців з’явилась доречна ідея повторити її на святі Антонича в Бортятині. Адже як констатував Олег Рибчинський, чиїми творами проілюстровано «Чаргород»: «Я прекрасно розумію, що таке вирости в селі, я приблизно з такої ж хатини, з села Мацошин неподалік Львова. Біля хати моєї бабусі теж була церква…». Через спільних знайомих вдалось запросити до участі у святкуванні чудовий гурт «Колискові для гобоя»: один з його учасників (духові) Данило Ільницький не тільки є аспірантом кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ імені І. Франка, але й упорядником перевидання поетичної збірки Богдана Ігоря Антонича «Три перстені» та «Повного зібрання творів» Б. І. Антонича.
Антонич за своє коротке життя встиг багато, окрім літератури надзвичайно захоплювався музикою, компонував, грав на скрипці, мріяв стати композитором, тому музика на його святі була дуже логічною. «Колискова для гобою», окрім музичних творів, зачитували вірші поета, які найбільше припали до душі. Співачка Наталя Гнатюк розповіла, як вперше познайомилась з поезією Антонича та вирішила покласти його вірші на музику, після чого виконала два твори. Також виступив Володимир Кудовба з піснями славнозвісного Богдана Весоловського, чоловічий ансамбль «Ірій» з українськими народними піснями, а завершилось свято українськими народними та лемківськими піснями ансамблю «Вишиванка» с. Годовиця Пустомитівського району.
PS. Музей-садиба Антоничів не просто історичне місце, пов’язане з видатною особистістю. Це місце з атмосферою, сюди хочеться повернутись і через самого Антонича, і через працівників, які олюднюють це місце своєю вірою та ентузіазмом. На мою думку саме таким він і має бути, музей Антонича – щирим, привітним та усміхненим.
PPS. Перша спроба співпраці ініціативи «Музей Плюс» з Львівським музеєм історії релігії виявилася позитивною, тож на черзі наступні музеї.
Фото: Рената Ганинець, Андрій Савчин
14.10.2013