Над свіжою могилою.

Володимир Левицький (Василь Лукич)

Володимир Левицький, довголїтній нотар у Винниках, відомий у широких колах нашого громадянства під псевдонімом Василя Лукича, вродився 2-го вересня I856 р. у селі Белаці, золочівського повіту, де його батько був священиком. Початкову школу проходив у рідному селі та в Золочеві, гімназію скінчив у Бережанах, університетські студії у Львові.

Вже в гімназії був членом студентської „Громади", що розбуджувала національну свідомість та плекала український патріотизм. У часі університетських студій працював разом з Іваном Франком, М. Павликом, Евгеном Олесницьким, Антоком Горбачевським, Іваном Белеєм, Костем Левицьким та Андрієм Чайковським, тобто з людьми, що пізніше займали провідні становища в ріжних ділянках нашого національного життя.

В 1878-му poці Володимир Левицький помістив у „Ластівці" два свої оповідання і хоча пізніше письменницьку працю закинув, то все-ж стояв дуже близько до літератури як редактор літературного журналу, альманахів та калєндарів. Був членом редакції “Друга”, в І877 р. брав участь у редагуванні альманаху „Дністрянка". В 1880-ому році помістив у “Зорі" працю про народню поетку Марусю Чурай. У 1881 р. видрукував разом з І. Франком та Іваном Белеєм “Руську Антольоґію". В 1883-ому році зредагував для „Просвіти" книжечку „Оповідання К. Михальчишина", згодом видав на спілку з Ю. Сельським „Руский Правотар Домовий", у 1888 poці зредаґував альманах „Ватра". Від 1880 до 1885 р. був редактором калєндарів „Просвіти", що визначалися великою ріжнородністю матеріялу і дуже дбайливим укладом. Та найважнішою працею Василя Лукича в ділянці української літератури було редаґування літературного журналу „Зоря" від 1890 до 1896 р. За його редакції „Зоря" стала всеукраїнським орґаном громадської творчої думки, трибуною для оборони української культури та переслідуваного в Росії українського живого слова. В „Зорі" містило перші свої твори багато авторів з Наддніпрянщини, що потім стали визначними українськими письменниками. Василь Лукич був одним із перших, що устійнювали та закріплювали тісні звязки Галичини з Наддніпрянщиною. Завдяки також і його великій праці Галичина почала тоді ставати Піємонтом українства.

Крім літературно-редакційної праці Василь Лукич робив велику роботу й на видавничому полі. Він видав цілу низку творів переважно наддніпрянських українських письменників, як Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, Панаса Мирного, О. Кониського та М. Коцюбинського. Цим він багато причинився до поширення рідної лєктури серед українців та поклав сильні підвалини під розвиток української видавничої діяльности.

В 1897-мy poці Володимир Левицький став нотарем у Винниках і залишив редагування “Зорі", але не залишив праці для української культури. У Винниках працював на освітньому та громадському полі. В 1916-ому році українське громадянство відсвяткувало 40-ліття його праці, а 1926 р. — 50-ліття.

Всі, що знали Левицького-Лукича, були однозгідні в тому, цо не була людина рідко чистого характеру та незвичайно лагідної вдачі. Його скромність і чемність доповнювали ці дві основні прикмети. У громадянській праці він ніколи не старався заняти передових та почесних місць і ті скромні почести, яких він зазнав за свого життя, заставали його завсіди непідготованого до них. В.Левицький-Лукич це був зразковий громадянин, який приніс би честь кожному і найбільше культурному громадянству.

В. Й. П.

08.10.1938

До теми