29 вересня святкує своє 70-ліття Лех Валенса. Засновник і лідер польського незалежного профспілкового руху "Солідарність", перший демократично обраний президент ІІІ Речі Посполитої, лауреат Нобелівської премії миру 1983 року, почесний доктор багатьох університетів світу, він став символом розвалу комуністичної системи у Європі.
Народися майбутній лідер у родині сільського теслі у польській «глибинці» - в селі Попово біля провінційного міста Ліпно. Тоді, у 1943-му, це була територія Третього Райху, зараз – Куявсько-Поморське воєводство Польщі. На початках його біографія була типовою для сільських жителів Польської Народної Республіки (ПНР), які намагалися перебратися до великого міста. Для них тоді навіть окреме слово вигадали – chłoporobotnik. Професійне училище в повітовому Ліпні, дворічна служба у війську, робота в ремонтних механічних майстернях.
Гданська корабельня. Фото - Рафал Малько
Врешті-решт, 1967 року Лех Валенса перебирається до Ґданська, де влаштовується електриком на корабельню ім. В.Леніна. 1969-го одружився з Данутою Голось. Протягом 1970–1985 років у подружжя народилося 8 дітей (4 хлопців і 4 дівчат).
Але настав трагічний грудень 1970 року. Обурені підвищенням цін на харчі робітники приморських міст Ґданська, Ґдині, Ельбльонґа, Щеціна оголосили страйк і вийшли на вулиці. Але, за наказом комуністичної влади, робітничі протести були придушені кулями та танками. Загинуло 39 робітників, набагато більше було поранених. Сотні людей були заарештовані. Лех Валенса теж відбув кілька днів в арештантській камері.
Але наляканий робітничими протестами уряд ПНР мусив скасувати рішення про підвищення цін, а чільник керівної Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) Ґомулка пішов у відставку.
Новий перший секретар Центрального комітету ПОРП Едвард Ґєрек особисто зустрічався з представниками страйкарів й обіцяв "збудувати нову Польщу". Частково йому це вдалося. Завдяки іноземним кредитам економіка ПНР у першій половині 1970-х досягла певних успіхів, зростали зарплати, будувалися квартири, крамниці заповнили вітчизняними й імпортними товарами. Особливо добре велося селянам-одноосібникам, які мали ґарантований державою збут своєї продукції, й донині багато з них ностальгійно згадують "золоті часи Ґєрека". Але з 1976 року економічна ситуація погіршилася. Щоби зняти напруження в країні, полякам відкрили кордони, й мільйони громадян заробляли на "туристичних мандрівках" до Балкан, Угорщини, СРСР, Туреччини...
Та все ж улітку 1976-го знову застрайкували робітники – тепер уже Варшави та Радома, стали підпільно утворюватися вільні профспілки та «комітети оборони робітників» (КОР).
Від 1978 року Лех Валенса – один із активістів вільних профспілок, член КОРу та редакції «самвидаву» Robotnik Wybrzeża ("Робітник Побережжя"). За участь у відзначенні роковин трагічного грудня 1970-го та забороненого тоді Дня незалежності Польщі (11 листопада) його кілька разів затримувала міліція та служба безпеки, але все закінчувалося адміністративними карами та штрафами.
Тим часом великою моральною підтримкою для непокірних поляків стало обрання 1978 року Римським Папою архієпископа Краківського Кароля Войтилу, всім нам тепер відомого як Іван Павло ІІ.
У самій же Польщі криза загострювалася. Економіка країни не витримала кредитового тягаря, добробут населення різко впав. У серпні 1980-го ПНР накрила нова хвиля страйкового руху.
Коли зранку 14 серпня застрайкували робітники Ґданської корабельної верфи, Лех Валенса, тоді електромеханік на іншому підприємстві, переліз через паркан корабельні, де його невдовзі обрали керівником страйкового комітету. Через кілька днів він очолив об’єднаний страйковий комітет, який від імені всіх страйкарів Ґданська та Ґдині розпочав перемови з урядовою комісією. Представники уряду доволі легко погодилися на деякі умови робітників (підвищення зарплати, відновлення на роботі звільнених працівників, вшанування пам’яті загиблих 1970 року), натомість не погоджувалася на створення незалежних профспілок.
Врешті-решт, коли страйки перекинувся на копальні Сілезії, уряд ПНР мусив поступитися, й 31 серпня 1980 року Лех Валенса підписав "Серпневі порозуміння" з віце-прем’єром Мечиславом Яґельським.
Лех Валенса – герой коміксу
Через рік очолювана Валенсою незалежна профспілка "Солідарність" налічувала понад 10 мільйонів членів і переймала фактичний контроль над життям у країні. Ніхто вже не сумнівався, що на наступних виборах "Солідарність" зможе усунути від влади керівну ПОРП, вожді якої зверталися по допомогу до Москви. Але керівники КПРС, які вже влізли тоді у воєнну авантюру в Афганістані, зрозуміли, що Польща – це не Угорщина 1956-го чи Чехословаччина 1968-го, де на чолі опозиції стояли комуністи-реформатори. У Польщі в опозиції до «комуни» опинилася її нібито "опора" – робітники.
Танки біля Гданської корабельні в день запровадження воєнного стану
Тому комуністичному лідерові Польщі довелося самотужки вирішувати проблему. І 13 грудня 1981 року в країні запровадили воєнний стан. Однією з причин цього польські комуністи неофіційно називали "порятунок перед інтервенцією СРСР".
Військо, міліція та служба безпеки за одну ніч зайняли всі ключові об’єкти, перервали телефонний зв’язок і заарештували десятки тисяч опозиціонерів, яких відтак інтернували. На жаль, "Солідарність" не подбала завчасу про розбудову конспіративної мережі, військовий переворот заскочив опозиціонерів зненацька. Леха Валенсу утримували під вартою на самому радянському кордоні – в Арламові. Це був "польський Сибір", на який перетворилися знелюднілі після операції "Вісла" Бойківські Бескиди (по-польські – Бєщади) у верхів’ях Сяну.
Хоча країни Заходу запровадили проти ПНР економічні санкції, але польській опозиції нічого, крім "моральної підтримки", не запропонували. Одним з її виявів стало надання Лехові Валенсі Нобелівської премії миру 1983 року. Його не відпустили до Осло, й премію отримала дружина Валенси Данута.
Воєнний стан продовжив агонію комуністичного режиму в Польщі ще на кілька років. Але наприкінці 1980-х антикомуністичний рух вийшов за межі ПНР й охопив інші країни Центрально-Східної Європи.
Гданська корабельня, 1988. Світлина – Томаш Ґутри
Не припиняв свого спротиву й Лех Валенса. У 1988 році він знову став одним із організаторів страйку на Ґданській корабельні, після якого, як і 8 років тому, почалися перемови з урядом. Взамін на припинення страйків влада погодилась на проведення славнозвісного тепер "Круглого столу", розмови за яким тривали від 6 лютого до 5 квітня 1989 року. У підсумку "Солідарність" отримала хоч обмежений, але доступ до виборів у сейм і у відновлений (вперше після 1939 року) сенат.
Світлина – Еразм Чьолек, 1989
На цих виборах у червні 1989 року кандидати від "Солідарності здобули максимум можливого. І, хоч опозиція змирилася з вибором на відновлену посаду президента комуністичного лідера Войцеха Ярузельського, їй пощастило сформувати власний уряд. Прем’єром став близький до Леха Валенси католицький політик і публіцист Тадеуш Мазовецький.
1990 року опозиція перемогла на місцевих виборах, а 9 грудня того ж року Лех Валенса був обраний президентом Польщі. Час його урядування припав на період ліквідації залишків комуністичного режиму, переходу до ринкової економіки ("шокова терапія" віце-прем’єра Лешека Бальцеровича) і... розпадом єдиного опозиційного фронту на окремі політичні партії.
Лех Валенса – герой коміксу
1995 року Лех Валенса програв президентські вибори пост-комуністові Александрові Кваснєвському, а на наступних виборах 2000 р. колишній лідер "Солідарності" здобув лише 1% голосів, після чого оголосив про вихід на "політичну пенсію".
Згодом Лех Валенса пережив кілька прикрих політичних і люстраційних афер, коли суперники намагалися звинуватити його у співпраці з комуністичними спецслужбами у 1970-х роках. Валенса нібито був завербований як таємний агент під псевдо "Болєк". Хоча 2005 року Інститут національної пам’яті, який в Польщі займається справами люстрації, зняв з Валенси ці звинувачення, деякі ЗМІ та політики продовжують приписувати йому співпрацю зі спецслужбами ПНР.
До 70-річного ювілею Леха Валенси на кіноекрани виходить фільм славетного режисера Анджея Вайди "Валенса". А нещодавно на "Форумі видавців" у Львові відбулася презентація українського перекладу книги спогадів Данути Валенси "Мрії і таємниці".
У квітні 2000 року мені довелося зустрічатися з Лехом Валенсою під час ІІ Європейського соціального тижня на тему “На шляху до громадянського суспільства у Європі – Християнсько-соціальні візії”, який відбувся в німецькому місті Бад-Гоннеф. В цьому форумі брали участь багато відомих європейських політиків, зокрема тодішній голова Єврокомісії Романо Проді.
Лех Валенса виголосив тоді доповідь "Моя візія Європи". У ній він, зокрема, сказав: "Довкола чого має об’єднуватися Європа? Це відкрите і важливе питання, – думаю, що довкола тих питань, яким вона залишилася вірною протягом двох останніх тисячоліть, впроваджуючи до дії різні закони та правила з мудрості, що міститься в Десяти заповідях".
Потім у розмові зі мною, на питання: "Де ви, пане Валенсо, бачите в майбутньому кордони Європейської спільноти? На польсько-українському кордоні чи далі на Схід?".
Лех Валенса відповів: "Європейська спільнота розвивається, виходячи з потреб. Уже нині немає кордонів для екології чи інформації, хоча політичні кордони поки що будуть існувати. Але за 20 років питання України вже не стоятиме".
29.09.2013