Іван Ем. Левицький (18.І.1850—†30.І.1913).

Розпочав письменську діяльність як публіцист. На 25-ім роцї житя став редактором ко­ломийської Народної Школи (1875), а в рік пізнїйше редактором Друга Народа (1876). В рр. 1885—86 редаґував Миръ. Крім сього співробітничав в цілім ряд їинших часописнй, як: Слово (1878—82), Зоря (1880—81), Бескидъ (1881), Проломъ (1881), Наука (1882) й ин. Друкував деякі свої працї також у часописях нїмецьких і польських. Писав на ріжні теми історично-лїте­ратурні, полїтичні, економічні.

І хоч співробітничав переважно в орґанах москвофільських — москвофілом одна­че не був нїколи. Сьвідчить про се наглядно вже перша історична праця його п. з. Ruch Rusinów w Galicyi w pierwszej połowie wieku pa­nowania Austryji (1772—1820), друкована найперш у львівській Gazet-ї Narodow-iй й видана в 1879. р. також окремо, в якій якраз москвофіль­ство стрінулосяз його рішучим осу­дом. Сьвідчить про се дальше рівночасно співробітницво його в Партицького Зорі, сьвідчить і дещо инше, про що низше. Впрочім і москво­фільство тодїшне було инше, чим нинї і відноси­ни до нього инакші.

Та будучи по своїм національним поглядам від самого початку сином народу, з якого вий­шов, він в перших початках своєї громадської дїяльности ріжнив ся від тогочасних народовцїв своїми поглядами полїтичними (був угодовцем-автономістом). Сим останнїм (між ин.) і треба власне пояснювати факт тих близьких відно­син, які запанували між ним і Кулїшем підчас побуту сього останнього у Львові з кін. 1881-го — поч. 1882го рр. (був він, як каже др. В. Щурат, в перших місяцях Кулїшевого побуту у Льво­ві невідлучним майже ataché його й був про акцию Кулїша добре поінформований (пор. До істориї останнього побуту П.Кулїша у Львові).

Пробував покійний своє перо і в белетристицї, даючи ряд популярних оповідань головно на історичні теми (в часописах і окремими книжками — під псевдонімом: Іван з Берліг).

Та головні його заслуги на полі бібліо­графії.

Заробляючи на житє тяжкою працею по часописях і окремими публїкациями (є автором між ин. також чотирьох Молитовників — більших і менших), пок. Іван Ем. Левицький знайшов час і енергію ще на пошукуваня по публичних і приватних бібліотеках за материялами біблїо і біографічними. Результатом сих пошукувань (десятилїтних!) й являеть ся власне капітальна його. Галицько-руська біблїоґрафія XIX в.", якої два перші томи вийшли у Львові в рр. 1888 і 1895 в приватнім накладі (т. I [рр. 1800—1860]. Ст. ХХІІ+161; т. II [рр. 1861—1886]. Ст. 736—оба in 4°), а якої дальшого виданя підняло ся в останніх часах Наукове Товариство ім. Шевченка, закладаючи специяльне видавництво п. з. Матеріали для української біблїоґрафії. В видавництві сім й став публікувати покійний дальші части згаданої своєї праці під зміненим уже титулом: Українська біблїоґрафія Австро-Угорщини, якої вийшло дальших три томи (т. І. [рр. 1887—1889]. Ст. Х+290 [вид. 1909 р.]; т.II. [рр. 1890—1891]. Ст. 262 [вид. 1910]; т. III. [рр. 1892—1893], Ст. 291 [вид. 1911] — всі in 8°). Передтим ще, в 1903 р., опублїкував він у„Записках Н. Т. ім. Ш.” (т. LIІ) „Галицько руську біблїоґрафію за роки 1772—1800”.

Хто мав тільки до діла з наведеними біблїо­графічними працями пок. Ем. Левицького, той сам оцінить незвичайну солідність їх і старан­ність їх автора, а через те і велику вагу їх для нашої наукової літератури. Се властиво навіть більше щось, як звичайна біблїографія. Признасть се кождий, коли зверне увагу на материял, який поміщений там. А материял помістив пок. автор такий: і) Всі публїкациї, видані друком в Австро-Угорщині в українській мові, як граж­данкою та кирилицею, так і латинкою, без ріжницї народности авторів і видавців; 2) Всі твори, які появили ся друком як в Австро-Угорщині, так в инших державах Європи та Америки в мові українській, росийській, польській, німецькій, ла­тинськійі инших, яких авторами і видавцями яв­ляють ся одначе українські уроженцї згаданої монархії. Всі друки подані у хронольоґічнім порядку, у вірній і докладній копії їх за­головків, в тій самій мові і тим самим ро­дом письма, в якім друкований ориґінал. З огляду нa се, що богатий материял для істориї галицько- українського письменства (майже вся гарна і наукова література) находить ся пере­важно в періодичних виданих, як: ґазетах, жур­налах, збірниках і календарях, автор, подаючи заголовок дотичних періодичних видань, вважав потрібним навести також в поазбучнім порядку і по родам предметів ус істатї,які там находяться. Одначе на сьому ще не кінець. Додав він також рецензиї, критики,оповістки і взагалї голоси своєї і чужої преси при тих виданях, про які була в пресї бесїда. — І се все виконав покійний доволі вичерпуючо, оскільки се взагалі було можливе виконати в тих часах, коли не було в нас нї одної ще своєї публичної бібліотеки.

„Галицько руська біблїоґрафія XIX в." (згл. “Українська біблїоґрафія Австро Угорщини") мала обіймати, як видко се з заголовку, реестр публїкаций аж до 1900-ого р. вкл. Реєстр сей мав бути закінчений „показчиком” предметів і імен авторів з розвязкою псевдонімів та криптонїмів ще за рр. 1887—1900, бо до р. 1886-ого „показчик” такий виготовив автор вже давнїйше (при т. ІІ гім „Гал. р. біблїоґрафії”). Та не судило ся! Тяжка недуга звалила його з ніг серед редаґованя до друку дальшого тому — і докінчити його, а також зредаґувати дальші (яких буде ще що найменше 7 і до яких материял вже зібраний і упорядкований) прийдеть ся кому иншому.

Крім вичислених біблїоґрафічних праць за­гальних згадаю ще про дві його більші працї по біблїоґрафії — специяльні. Се „Реєстр наукових і лїтературних праць проф. М.Грушевського", поміщений в ювилейнім „Науковім Збір­нику присьвяченім проф. М. Грушевському“ (Льв, 1906) (ст. 64) і видана для приватного вжитку „Bibliographie des Fedorowicz” (Leopol, 1910) (ст. 232).

Не довело ся докінчити покійникови і дру­гої своєї праці, закроєної на ширші розміри — біоґрафічного словаря українських дїячів Австро- Угорщини, починаючи від прилученя Галичини до Австриї, який почав був видавати випусками п. з. Прикарпатская Русь въ XIX мъ вҍцҍ въ біографіяхъ и портретахъ еи дҍятелей съ увзглядненемъ замҍчательныхъ людей, котрыхъ 1772 р. заставъ при жизни (Львів, Т.І, в 1 [1898], 2 [1899],3 [1901], 4 (1901], і довів до букви Б(арвінський) (ст. 224), — хоч материял, подіб­но як для біблїоґрафії, зібраний в цїлости.

Збираючи оттак через десятилїтя материял для праць біблїо і біографічних, зібрав по­кійний чимало материялів також до істориї національно-культурного нашого житя в XVIII і XIX вв. Деякі з тих материялів використав він, пишучи специяльні наукові розвідки на сї теми, як пр. опублїкований у „Збірнику іст. філ. секциї H. Т. ім. Ш." т. V тім „Погляд на розвій, низшого і висшого шкільництва в Галичинї в рр. 1672—1800 і розвій русько-народно­го шкільництва в рр.1701—1820”. Пере­важна одначе частина їх лишила ся не оброблена, або невповнї оброблена, як пр. істория почаївської друкарнї з біблїоґрафією почаївських друків й ин.

За заслуги, положені одначе передовсім на поли української біблїоґрафії, вибрала його з'ор­ганїзована в 1909 р. при Науковім Товаристві ім. Шевченка біблїоґрафічна комісия своїм пер­шим головою, яким й оставав відтак кождого дальшого року — аж до кінця свойого житя.

[Дїло, 01.02.1913]