25 вересня відомому історику, мистецтвознавцю, громадсько-політичному діячеві, Почесному громадянину міста Тернополя Ігореві Ґереті (1938–2002) виповнилося би 75.
Портрет Ігоря Ґерети пензля Юрія Чумака
На Тернопіллі його знали практично всі. Велику фігуру І.Ґерети важко було не помітити навіть на багатотисячних заходах. Я вже здалеку впізнавав його на Галицькій Асамблеї, на з’їзді Руху чи на «Лемківській ватрі». Як жартома розповідав сам Ігор, він здобув визнання вже при народженні, бо польська преса писала про нього як про "найбільшу дитину Речі Посполитої".
Народився Ігор Ґерета 25 вересня 1938 року в селі Скоморохи (тепер Тернопільський район) в родині сотрудника місцевої церкви Пресвятої Трійці. Його батько о. Петро Олександр Ґерета (1902–1974) походив з містечка Козова. В цьому містечку народився також Володимир Ґерета (1911–1936), повітовий провідник УВО, член Крайової Екзекутиви ОУН, закатований польською поліцією у львівських "Бриґідках". Бічна гілка родини опинилася у с. Малий Полюхів біля Перемишлян, де ще один Володимир Ґерета (1916–1978) став мельником. За родинними переказами, їхнє прізвище походить із грецької мови, а один із Ґерет очолював опришків у гуцульській Криворівні.
Петро Ґерета був добровольцем УГА, окрім душпастирської праці, займався літературною творчістю, писав поезії під псевдонімом Олесь Ґерета, був хоровим диригентом. Мати – Євгенія з родини Скоморовських, також керувала церковними хорами. Відомим музикантом став їхній син Олег, скрипаль, викладач-музикознавець, а з 1995 року керівник Івано-Франківського камерного оркестру.
1942 року родина переїхала до с. Велика Березовиця біля південних околиць Тернополя, де о. Ґерета став душпастирем церкви Вознесіння Господнього.
За таємним наказом митрополита Йосифа Сліпого, частина греко-католицьких священиків перейшла після Львівського собору 1946 р. на православ’я, щоб не залишати своїх своїх вірян без духовної опіки. Серед них був і о. Петро Ґерета. У 1958–1963 роках він був священиком у тернопільських храмах Успіння та Різдва, але за "уніятство та українство" його заслали на парафію в с. Курівці на Зборівщині.
Ігор Ґерета 1955 року закінчив середню школу у Великій Березовиці, вчився також у Тернополі в музичній школі. А 1962 року закінчив вищі студії на історичному факультеті Чернівецького державного університету.
Від 1963 року почав працювати на різних посадах у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Не міг залишатися осторонь від руху шістдесятників, за що поплатився арештом 27 серпня 1965 року. Ігоря схопили кагебісти в Одесі під час відрядження. Після кількамісячного ув’язнення суд у Тернополі виніс доволі поміркований вирок – 5 років умовно. Але це означало постійний нагляд КГБ та його сексотів і кінець мріям про дисертацію та наукову кар’єру.
Хоча непересічні здібності Ігора Ґерети виявлялися й на скромній посаді наукового працівника Тернопільського краєзнавчого музею. Незважаючи на своє "дисиденство", він став ініціатором і співорганізатором кількох культурологічних проектів: музею-садиби Соломії Крушельницької у селі Біла Тернопільського району; музею обласного музично-драматичного театру імені Т.Шевченка; картинної галереї Тернопільського краєзнавчого музею, яку 1991 року перетворено на Тернопільський художній музей; неперевершеного музею-садиби Леся Курбаса в Старому Скалаті (Підволочиський район); разом із Остапом Черемшинським був співавтором експозиції етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка у с. Велеснів Монастириського району. І.Ґерета створив також путівники по цих музеях.
Займався й археологією. Його найбільшим досягненням у цій царині стало дослідження могильника черняхівської культури (III–IV ст. після Р. Хр.) у Чернилеві-Руському (Тернопільський район). На місці цих розкопок він ініціював створення унікального археологічного музею-парку.
Ще 1988 року І.Ґерета став став співзасновником першої в Тернополі опозиційної громадської організації “Тернове поле”, осередку Товариства української мови імені Т.Шевченка у Тернополі. У 1989-му він був серед ініціаторів організації "Меморіал" імені В.Стуса та Тернопільської організації Народного Руху України. Того року на Установчих зборах НРУ його обрали до складу Великої Ради.
У 1990-му Ігор Ґерета – депутат Тернопільської обласної ради першого демократичного скликання. У складі цієї ради він залишався протягом 4 каденцій, був головою постійної депутатської комісії з питань духовності, культури, свободи слова й інформації.
Справжній сплеск творчої активності І. Ґерети припав на 1990-ті роки. Він стає ініціатором і творцем експозицій Історико-меморіального музею політв'язнів у підвалах колишнього приміщення обласного управління КГБ; Мистецького музею приватних збірок сучасного українського мистецтва на вулиці Медовій у Тернополі; музею-садиби Патріарха Йосифа у селі Заздрість Теребовлянського району.
1991 року заснував у Тернополі Інститут національного відродження України. Став організатором Тернопільського осередку Наукового Товариства імені Т.Шевченка (1996); ініціатором заснування художньої премії імені М.Бойчука; кафедри української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії (1992); відкриття обласної експериментальної школи мистецтв у Тернополі (1994).
Він організував десятки наукових конференцій, симпозіумів, літературно-мистецьких заходів, виставок, урочистих академій. Бере участь у видавничих проектах: "Тернопільський енциклопедичний словник", журнал "Тернопіль". Пише десятки наукових і публіцистичних статей, працює в експедиціях. Писав Ігор Ґерета й поетичні твори, які видав 1997 року у збірці "Скибка неба".
Він був почесним членом Всеукраїнської спілки краєзнавців (1996); лауреатом премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (1997), археологічної премії імені Вікентія Хвойки (2002), відзнаки "Галицький лицар 2002" (на жаль, уже посмертно).
Життєвий шлях Ігоря Ґерети завершився в Тернополі 5 червня 2002 року. Похований на цвинтарі у Великій Березовиці.
Коли на тернопільській пішохідній вулиці Гетьмана Сагайдачного біля катедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці створили "Алею зірок" заслужених діячів культури та мистецтва, то першою встановили зоряну плиту з написом "Ігор Ґерета".
25.09.2013