Ніби все вже закінчилося. Львів'яни розійшлися. Гості напакували книжками валізи і роз'їхалися в різні кінці країни. Монтажники розібрали стенди. Прибиральники вимели сміття і шматки пакувального паперу зі спорожнілих коридорів Палацу Мистецтв. Він одразу стає таким порожнім і холодним після закінчення чергової виставки. Але велетенська дзиґа емоцій все ще крутиться, розкручується, шумить і розсипає довкола себе уривки фраз, вражень, слів.
Мар'яна Савка та її Видавництво Старого Лева отримали ґран-прі цьогорічного Форуму видавців за книгу віршів Грицька Чубая «П'ятикнижжя»
І якщо на хвилину замислитися, скільки людей розібрали цей книжковий фестиваль на частинки власних здобутків і вражень, скільки разів переповіли про це знайомим, скільки різних контактів і зустрічей стали початком нової справи, проекту чи навіть змінили комусь кардинально життя, починаєш усвідомлювати, яка ж це гігантська комунікативна система, така собі держава у державі, досить амбітна, самостійна і впливова.
Львівський форум видавців триває майже стільки, скільки й українська державність. Симптоматично, що переживає дуже подібні фази та емоційні настрої. Територія форуму видавців є світом локальним, країна читачів у країні нечитання, цивілізована держава нашої мрії, де шанують мову титульної нації і водночас виявляють гостинність до інших мов і культур, — у державі реальній, яка цинічно закриває очі на щоденну практику знищення української книги, телебачення, радіоефіру.
Львівський форум видавців за якимись ознаками — це Україна початку незалежності в розквіті культури андеґраунду, де все робиться на ейфорії, де всі ще світло вірять у героїв і перемогу духу над матерією. Хоча ні, скептиків не бракує. Багато таких, котрі бачать у великому книжковому святі звичайний базар і хаос. Але не скептики розкручують цю велетенську дзиґу, а молоді поети та їхні такі ж юні шанувальники, котрі готові сидіти на підлозі забитих глядачами залів на нічних читаннях чи гуляти до ранку вулицями Львова, цитуючи улюблені рядки і просто шаліючи від своєї молодої енергії.
Коли дивишся на сучасну молодь, яка збирається на велелюдні читання, раптом усвідомлюєш, що це ті діти, котрі за двадцять років форуму народилися і виросли, і саме їхні батьки у свої роки буремної молодості творили обличчя культури новонародженої країни. Ось ця сув'язь поколінь є найкращим здобутком форуму.
Як і більшість держав, форум має свого президента — з тією приємною різницею, що його не потрібно обирати, відтак канонізувати, щоби потім глибоко розчаруватися і зневажити. Як і в демократичній державі, права належать народу: і саме цей доволі чималий народ видавців, письменників, кураторів, перекладачів, художників та інших причетних до книги людей творить досить самостійну, багатовимірну систему самоврядування, організовує масштабні акції, програми, зустрічі, марафони, круглі столи, дискусії і масу іншого культурного життя, цілком добре даючи собі раду. На відміну від української, нема у цій книжкові державі олігархів на ролсройсах. Є хіба що брати Капранові на запорожці-кабріолеті. Немає дикої нерівності між людьми книги, є лише змагання за право бути кращим — письменником, видавцем, читачем. Чого лише б хотілося побажати — щоби ця маленька книжкова держава у великій державі Україна була не загубленим Макондо, а скажімо, таким собі Ватиканом, який впливає на долю цілої країни і має вплив у всьому світі.
24.09.2013