За словами мистецтвознавців, уважно вивчаючи давні ікони, можна зрозуміти зміни не лише художніх стилів, а й народного побуту.
Християнські богослови ставляться до ікони з особливою пошаною. Отець Павло Флоренський писав, що ікона – це зримий образ незримого світу, на ній зображено таємничу реальність неба. Головне призначення фрески, образу чи навіть сучасної репродукції картини на релігійну тематику – заглибити людину в молитву, а це значить, що на них не має бути нічого зайвого, нічого, що відвертає увагу, - сказав на відкритій лекції в Українському Католицькому Університеті, присвяченій іконам Різдва Пресвятої Богородиці, о. д-р Василь Руденко.
Ікони пишуть за певним каноном. Завдяки цій церковній традиції, сюжет образів VI століття (наприклад, тих, що зберігаються в монастирі Святої Катерини на горі Синай) й ікон, що їх пишуть нині, – практично тотожний. Але тільки не для мистецтвознавців. Історик Володимир Александрович, аналізуючи ікони «Різдво Богородиці» з Національного музею у Львові, розповідає, як в Україні змінювалися іконописні стилі, як на зміну візантійському мінімалізму прийшло пишне бароко, як творивався і, на жаль, втрачався унікальний стиль українського іконопису.
Головний сюжет ікони «Різдво Пресвятої Богородиці» – народження Анною Пресвятої Діви Марії. Канонічних текстів про цю події в Святому Письмі немає. Тож, каже отець Василь Руденко, давні митці зверталися до апокрифічного протоєвангелія від Якова. Отець наголошує, що персонаж Богородиці є занедбаний в канонічних текстах, навіть коли читають Євангеліє на Богородичні свята, то в них ідеться про іншу Марію, сестру Марти та Лазаря, і лише в кінці є слова про Богородицю: «…щасливе лоно, яке Тебе носило, і груди, які Ти ссав». Тож не дивно, що сюжет ікони «Різдво Богородиці», віддалено повторює сюжет образу Різдва Христового. Замість волхвів – три діви, які з дарами прийшли привітати Анну, замість ясел – купель, а на місці Йосипа – святий Йоаким.
Свято Різдва Богородиці почали відзначати дуже пізно – аж у VI столітті, за візантійського імператора Маврикія. До західної (латинської) Церкви традиція свята дійшла лише в VII столітті. А кондак, тропар, акафісти й інші літургійні елементи створили святі Андрій Критський і Йоан Дамаскин ще через століття. На думку священика, це свідчить, що свято не було популярним серед вірних. Пов’язано це з особливим ставленням до Богородиці у східній Церкві. Діва Марія для неї була лише брамою, через яку прийшов Христос, джерелом, з якого тече потік спасіння, жезлом, на якому розквітне цвіт Христа. Через це популярними й шанованими в народі були передусім свята, прив’язані до постаті Ісуса Христа. Відповідно, теперішня наша практика, коли Богородицю на іконі чи скульптурі часом зображують без Христа, тоді вважалася б абсурдною й неканонічною.
Тож не дивно, що Католицька Церква після Другого Ватиканського собору почала відмовлятися від свят, про яких немає згадки в канонічних текстах Святого Письма. Відповідно, Греко-Католицька Церква, за словами священика, через деякий час має забрати з переліку дванадесяти головних свят Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня) та Введення Діви Марії в Єрусалимський храм (4 грудня).
Професор Володимир Александрович каже, що ікони Різдва Богородиці, які можна знайти в Україні, – не давніші за XVI століття. Це тому, що збереглося дуже мало давніх церков, а, відповідно, й ікон того часу. Те, що вдалося зібрати, – це, найчастіше, ікони з західних теренів Перемиської єпархії, які після Другої світової війни залишилися за Польщею.
Сюжет образу «Різдво Богородиці» пройшов через іконоборчий період у Візантії й донині залишився незмінним. Мистецтвознавець наголошує: попри давню церковну традицію, цей сюжет є дуже світським. Центральною постаттю є Анна на ложі, яка приймає дари від трьох дів. Ложе художники найчастіше розміщували на підвищені, щоби надати більше ваги цій події – це фокусує увагу глядачів. Також на іконі присутні Йоаким і дівчата, які купають народжене дитя – Пресвяту Діву Марію. Обов’язковим елементом ікони є німб у дитятка. Як каже отець Василь, Богородиця від народження була святою, приготованою до того, що через неї в світ прийде спасіння.
Але далі кожен іконописець виявляв індивідуальність. Шати персонажів, будівля, де відбувається подія, зовнішній декор – це все робилося на бажання замовника. Відомо, що для історика Фернана Броделя ікони були за джерело для аналізу побуту середньовічних буржуа. Щось схоже, за словами Володимира Александровича, можна спостерігати і на українських образах. Наприклад, на іконі Різдва Богородиці зі села Новосілки Турійського району Волині, зображено побут замовників: розкішне ліжко, килими, камін, мозаїчна підлога. Дослідник звертає увагу: що пізніша ікона, то більше додаткових деталей на ній з’являється (ротонда, квіти), зростає кількість дійових осіб, відбувається т. зв. «реалістичне прикрашування ікони».
Ікона з с. Новосілки
З XVII століття на українських землях відбувається процес, який Дмитро Чижевський назвав «повернення обличчям до Заходу», і це позначилося на іконах. Українські майстри почали копіювати західні зразки, втратився специфічний стиль українського православ’я, слабне візантійська традиція і посилюється реалізм. На іконах починають зображувати двері, вікна, лавки, тобто традиційний побут, не властивий візантійській традиції, в якій головне завдання – показати небо, відірвати людину від землі. Прикладами ікон нового, барокового стилю можуть бути образ зі с. Тарнавка, на якому багато дрібних, побутових деталей, ікона зі с. Вузлове (Радехівська малярська школа), ікона Різдва Богородиці з Успенської церкви (Львів).
Ікона з с. Тарнавка
Коли митрополит Андрей (Шептицький) 1913 року дарував українському народові свій музей, то сказав, що колись було мистецтво, а згодом «прийшли часи нещасного бароко». Мистецтвознавці не завжди погоджуються з цими словами, але визнають: добарокове українське мистецтво було справді унікальним, мало автентичний і неповторний стиль. Але змінився час, з ним змінилася мода, і митці пішли за новими канонами.
21.09.2013