Несподівана смерть нашого артиста.

У цій хвилині дістала наша редакція телєґраму з Коломиї, що там помер на 47. р. життя на удар серця наш відомий артист Микола Бенцаль. Кілька днів тому ми читали допис з перших вистав нашої нової обєднаної театральної трупи ім. І.Котляревського, що почала свою працю в Коломиї. М.Бенцаль був до останнього часу директором театру ім. І.Тобілевича, що створив спільно з „Загравою" новий ансамбль з новою назвою і виступав майже в усіх пєсах.
Вістка про смерть М.Бенцаля — на перший погляд майже неймовірна. До останньою часу всі бачили цього артиста як завсіди — бадьорим, усміхненим, повним запалу до праці. Була це людина молода, не тільки на сцені багато молодша, ніж у дійсности, але і при приватній зустрічі залишала вражіння молодої. Не знаємо точних дат життя Миколи Бенцаля. Хто збирає їх, як довго артист іще молодий, і ніхто не нагадав навіть йoro ювилею! Знаємо, що він брав участь у великій війні та в наших визвольних змаганнях і від часу, як поєднав свою долю з рідною сценою, не виходив зі злиднів — невідступних товаришів усіх артистів нашого народнього мандрівного театру.
І як це буває зовсім природно у всіх акторів: найбільшими подіями його життя були його виступи на сцені. Здається, нема містечка в Галичині, де не зналиб Миколи Бенцаля в йoгo ріжних ролях — від уродливих бадьорих парубків до сивоволосих старців, від безжурних співочих птахів оперетки до героїв похмурих і крицевих національних траґедій. М.Бенцаль грав у всіх жанрах нашого театрального репертуару не тільки тому, що артисти наших обмежених кількісно театральних труп не можуть вибирати собі ролі ані спеціялізуватися; він мав справжній хист того ідеального актора наших народніх театрів, шо передовсім виконує обовязок і бере на свої плечі якнайтяжчий тягар, не шануючи ні свого здоровля ні навіть самого таланту.
Скаля Бенцалевого репертуару була справді величезна: сьогодні ми бачили йoгo в „Орфею у пеклі" та „Гейші", завтра в „Oй не ходи Грицю...", на третій день у сальоновій чужинній пєсі, то знову в ролі Мазепи чи досвідного старенького дідуся. М.Бенцаль співав, гуляв, мав природний добросердний і козацький гумор, як і вмів добувати із своєї душі тoни щирого, сильного патосу, що міг і зворушувати авдиторію. М.Бенцаль не належав до тих великих артистів, що створюють нові могутні типи з сильно зазначеною індивідуальністю і що залишають в уяві глядачів вражіння на роки, немов би вони зустрілись зі живими людьми чи побачили на мить тіні великих покійників. Він сам знав межі свого таланту і ніколи не був гордий на те, що переходило ці межі. Це була одна з дуже симпатичних рис спільних йому як артистові та людині: він був завсіди природний, щирий. не намагав ні жестами, ні мімікою, ні голосом, а пробував добути із самої душі просте, безпосереднє переживання. Завдяки своїй щирости та природности М.Бенцаль умів промовляти до публики так само, як умів прихиляти до себе своїх товаришів у приватному житті.
Велика скромність, людяність і повне зрозуміння громадського обовязку належали до тих великих і рідких прикмет М.Бенцаля, що зєднували йому загальну симпатію. Завдяки цим прикметам він міг би був при кращих обставинах добитися багато кращого становища і може ще прожити неодин десяток років спокійно та без матеріяльних клопотів. М.Бенцаль був прикладом великого природного таланту, що сам собі все завдячує, таланту, яких у нас так багато пропалає, не діждавшися свого повного розвитку. Смерть М.Бенцаля є великою втратою для нашого театру і викличе щирий жаль між усіма, що мали нагоду з ним ближче чи тільки принагідно познайомитися. 
В. Й. П.

Похорони відбудуться в пятницю 10. ц. м. в Коломиї, в год. 14. з дому жалоби при вул. Вільсона ч. 9.

 

 

16.09.1938

До теми