Установа, з якої назвою тісно в’яжеться сонце, зелень і дитячий сміх, закінчила вчора свою діяльність. Два місяці завдяки її гомоніло Миловання, товмацького, й Коршів, коломийського повіту, було жури, клопотів, калькуляції. Вчора довга валка возів з цієї та тієї місцевини потягнула на стацію з піснею:
Гей, оселе, будь здорова,
Ми вже їдемо до Львова!..
і 10 місяців ніхто не чутиме нічого про Т-во „Вакаційні Оселі". Зате згадуватиме в ці 10 місяців про довгі, соняшні дні, добрий харч і забаву 140 українських дітей зі Львова. Дітей, що якби не згадане Товариство, не бачилиб села й не зналиб ферій, в найкращому разі мусілиб за те платити власною душею.
Як воно не дивно, а „Вакаційні Оселі“ — непопулярна фірма. Може бути тому, що це гурт великих ідейників і сьогодні 34-ий рік праці. Бути може, непопулярна й пані Ольга Бачинська, з якою „Вакаційні Оселі" тісно звязані і яка аж за скромна на свої великі заслуги в білянсі нашого вчора й сьогодні. Подумати: 34-ий рік висилати хоч сотню українських дітей сутерин на сонце і здоровий харч — і все це одна й та сама особа, довкола якої тільки зміняються співробітниці: пані Бачинська.
В Милованні мав я нагоду бачити цю „оселю”. У великому господарському комплексі школи "Просвіти“ їм відділено великий поверховий будинок. Це — сервітут, забезпечений „Вакаційним Оселям" ще тоді, коли Митроп. Андрей дарував ґрунт і будинки під милованську школу. На партері кухні, харчівні, мешкання учительки, вмивальні, на поверсі спальні. Поверховий будинок увесь день, зокрема в дощ, коли на прогульку годі йти, ніби вулик. Вулик втихає тільки двічі: після сніданку й після обіду.Тоді діти сплять, щоб „сало завязалося", бо приїхали сюди з руками й ногами, що дослівно, як патички, а після цього місяця доброго харчу й відпочинку жде їх — Львів. Мури, сутерини, нужда в хаті, іноді — як у Катрусі, Юлі, Марійки — навіть не хата, а землянка на Кайзервальді чи міст на Клепарові. Решту дня заповнюють дітворі забави, прогульки, руханка, спів. Безжурність, свобода і вдовілля мають бути те, над чим наглядає цілий штаб учительок і... пані Бачинська, що на два місяці зїздить до Миловання та слідкує за "своїми" дітьми. Діти вживають собі, кілько хочуть, харчу, чудового парку й городу господарської школи „Просвіти", прибувають за місяць по 2—6 кґ. на вазі і зі сльозами в очах прощають Миловання. Кілько їх? В липні було в Милованні 74 дівчат, у серпні шістьдесять кілька хлопців. Усі — найменші, найбідніші, найскромніше зодягнені. Серед них і такі, що щойно тут учаться української пісні, а то й... української мови. Вчителі-опікуни (жіночої оселі — Слава Смішківна і кілька помічниць, хлопячої — дир[ектор] Похмурський та інструктори) справжні батьки тієї дітвори. А фонди? Це вже тайна добродійного серця пані Бачинської, як гурт ідейників може щороку запевнити сонце й усміх півтора сотні найбіднішої української дітвори, рятуючи її не тільки від лячних вакацій у місті, але й від денаціоналізації в чужих „пулкольоніях" і "отрудках"
Переглядав я у п. Бачинської ділові книжки Т-ва "Вакаційні Оселі", від першої з 1905. р. Кілько імен знайомих, кілько колишніх "оселенків" та "оселенців" є сьогодні добрими, відомими громадянами і громадянками! Кілько інших, невідомих, що так як і сьогоднішні побували на феріях, мали змогу користати з води і сонця завдяки згаданій установі і пані Бачинській! І взагалі: чи не доказують ці книжки, кілько добра можна зробити, коли хотіти і мати чутке серце?
„Вакаційні Оселі"' закінчили вчора свою двомісячну діяльність. Відїхали возами хлопці-школярі з Миловання. Шістьдесять кількох. Але таких бідних дітей є в нас тисячі. Невже, коли гурт людей доброї волі помагає сотням, тисячі українців не поможуть цьому гуртові? Варт над цим задуматись.
Остап Далекий.
Р.S. „Вакаційні Оселі" удержували в липні й серпні ще в Коршеві пов. Коломия, де теж відпочило коло сотні дітей.
04.09.1938