10 років тому, 1 вересня 2003 року, в Канаді від запалення легень помер славетний львівський футболіст Олександр Скоцень. Валерій Лобановський якось сказав про нього: «Одні люди охочі були до слави, інші до наживи, Скоцень же – до футболу».
Напередодні Другої світової війни, талановитого нападника неодноразово запрошували грати до себе польські клуби. Особливо наполегливими були агенти «Погоні». Проте у відповідь завжди чули: «Не можу, я українець». «У нас грають і українці», – зауважували поляки. «Ні, моє місце – тільки в «Україні», – невблаганно звучало з вуст Скоценя. Не міг тоді знати футболіст, що доля закине його в далеку Канаду.
За свою футбольну кар’єру Скоцень пограв у різних клубах, серед них найбільш відомі: «Динамо» (Київ), «Шарлеруа» (Бельгія), «Ніцца» (Франція), «Жиліна» (Словаччина). Грою львів’янина у повоєнні роки захоплювався популярний тижневик «Франс футбол». Це вже потім на його сторінках співали дифірамби Олегу Блохіну, Ігору Бєланову, Олегу Протасову, Андрію Шевченку.
28 липня 1918 року у Львові, на Левандівці, в родині Антона та Катерини Скоценів народилися двоє близнюків. Один із хлопчиків не вижив, а іншому дали подвійне ім’я Олександр-Богдан. Саме з нього виросте висококласний футболіст, відомий не лише у Львові, а й далеко за його межами.
У перші місяці життя Олександр лише спав. Пробудившись, не хотів їсти. Батьки думали, що малюк хворий, але згодом виявилося, що нівроку, просто силу черпає через сон. Тож, коли дитину будили, то проговорювали: «Вставай, леню». Так Скоцень від самого народження отримав прізвисько «Лєньо».
У дитинстві батько подарував синові маленький м’ячик, із яким той майже ніколи не розставався. З часом виявилося, що у хлопця неабиякий хист до копаного м’яча. У 16 років Олександр уже грав за дорослу команду «Тризуб» (Львів). Своєю грою молодий форвард звернув на себе увагу емісарів іншої, набагато славетнішої львівської дружини «Україна», куди й був запрошений. Уже в першій своїй грі за «Україну» Скоцень відзначився дублем у воротах тернопільських «Кресів».
Галицька преса захоплено писала про нову футбольну зірку. Ось один із багатьох пасажів на його адресу: «Лєньо, обернений плечима до воріт «Гасмонеї» (львівська єврейська команда – В.Г.), на «шістнадцятці» дістає приземну подачу від Гошовського. Притримує м’яч лівою ногою, зводить тілом доправа, оборонець «Гасмонеї» Бірнбах скочив у правий бік; негайний зворот тілом Скоценя на 360 ступенів, і як рубне він правою ногою в долішній правий ріг воріт. Воротар «Гасмонеї» Блят навіть не ворухнувся. Так народилася найбільша зірка українського футболу».
Київське "Динамо" на тренуваннях в Одесі. Березень 1941 року. Лежить М.Трусевич. Сидять у першому ряду (зліва направо): В.Онищенко, Д.Габер, К.Щигоцький, К.Гурскі, М.Матіяс, В.Борисов. Навколішках з ними: Й.Рафаїл, Б.Віньковатов, Б.Клепач, Б.Афанасів, В.Гребер, І.Качкін, І.Петренко. Біля них ліворуч – Олександр Скоцень. Останній ряд: А.Лєрман, М.Махиня, В.Шиловський, П.Лайко, М.Бутусов (тренер команди), М.Балакін, Б.Садовський, Р.Газда, О.Клименко.
Коли з початком Другої світової війни Галичина увійшла до складу УРСР, Олександра Скоценя забрали до київського «Динамо». У перших чотирьох матчах сезону 1941 року він зумів забити 6 м’ячів суперникам киян.
Олександра Скоценя екзаменує на лояльність політрук. Одеса, весна 1941 року.
Після нападу Німеччини на СРСР форварда-галичанина заарештували за звинуваченням у шпигунстві – тоді такі справи «пеклися» швидко. Проте йому пощастило – відпустили з вимогою залишити Київ. «Лєньо» вирішує пробиратися до Львова уже по окупованій німцями території. Восени прибуває до рідного міста. Відразу після повернення почав виступи за свою колишню команду «Україна» (у роки німецької окупації Галичини спорт, зокрема, і футбол активно розвивався). Вже у першій грі підтвердив свій клас. Після матчу щоденна газета «Краківські вісті» у статті «Знаменитий копун вернувся» зауважила: «Скоцень, якого більшовики забрали до «Динамо», вернувся до Львова і грав за «Україну». Цей футболіст уже 21 вересня (1941 року – В. Г.) зіграв перший матч і показав чудову форму, забивши «Гарбарні» 8 голів». У складі команди футболіст разом з братом Осипом виступав весь період німецької окупації.
Напередодні повернення до Львова більшовиків (липень 1944 р.) Скоцень емігрував разом зі сім`єю на Захід. Спершу мешкав у Словаччині, де навіть грав за команду СК «Жиліна», також був її граючим тренером.
Після закінчення війни переїхав разом із братом Осипом до Австрії, там деякий час жив у Зальцбурзі. 1947-го переїздять до Бельгії, де Олександр провів кілька матчів за клуб «Шарлеруа».
Родина Скоценів у Франції. Ліворуч стоїть брат Осип, біля нього дружина Стефа. Попереду їхня донька Мотря. Попереду Олександр і дружина Міля з малим синочком Володимиром. 1948.
Найбільших успіхів у професійному футболі львів’янин досяг у Франції. 1948 року команда міста Ніцци вийшла у вищу французьку лігу. Футбольні скаути клубу запросили до команди Скоценя, який вразив їх технічною грою. У клубі «Ніцца» Скоцень провів три сезони, за які встиг стати провідним гравцем команди. Щоправда, перший свій професійний матч у футболці «Ніцци» Скоцень провалив: команда програла 2:1. І хоча єдиний гол забив саме він, тренер грою українського форварда був незадоволений. Але Олександру все ж дали ще один шанс, і він їм скористався сповна. У наступному турі львів’янин був одним із кращих на полі. Незабаром «Великий Іван», як його прозвали французи, зачарував своєю грою всю країну. Місцеві газети раз у раз писали про черговий блискуче проведений ним матч. У першому своєму сезоні забив за «Ніццу» 10 голів у 22 матчах, в наступному – 13 у 26. Разом із командую доходив до півфіналу кубка Франції, а в сезоні 1949-1950 рр. «Ніцца» зайняла 5-е місце в чемпіонаті.
«Коли Скоцень прибув до Ніцци, він був прекрасним футболістом, але на полі грав повільно, як вантажний потяг, – писав журналіст Джон Горн. – Врахувавши цей момент, він незабаром додав у швидкості. Сьогодні це вже експрес «Ніцци».
Залишив Олександр свій «автограф» і в воротах туринського «Ювентуса». У червні 1950 року «Ніцца» проводила товариську гру з італійцями і перемогла – 2:1, а переможний м'яч був на рахунку «Лєня».
Скоцень вирізнявся серед футболістів не лише своєю технікою та баченням поля, але й джентльменською поведінкою щодо супротивників. Якось у матчі проти «Сент-Етьєна» отримав пас від партнера, перебуваючи у трьохметровому офсайді. Почав зближуватися з кіпером, але вболівальники суперника бурно реагували на офсайд. Скоцень зупинився, подивився на трибуни. Потім просто залишив м’яч, відвернувся від воріт і пішов до центру поля. Цей жест трибуни зустріли оваціями, а в кінці матчу проводжали його стоячи.
Згодом європейська кар'єра Олександра підійшла до кінця. «Франція була моїм останнім етапом європейського футболу, де, як біблійний жид, вічний скиталець, я закінчив своє футбольне скитальство», – писав у своїх спогадах «Лєньо». Через сімейні обставини форвард переїздить до Канади, де грає у відновленій українськими еміґрантами «Україні». І тут знову проявився його талант: Скоцень став кращим гравцем Східної Канади. «Вперше в історії футболу міста Торонто ми віддаємо данину поваги і вручаємо цей трофей новоспеченому канадцеві, – сказав на церемонії вручення нагороди президент міської футбольної асоціації. – За його віртуозну гру, за його джентльменську поведінку на футбольному полі».
Канадійська команда "Тризуб". Внизу зліва направо: В.Дичковський, Л.Дичковський, Я.Комар, Горський, Осип Скоцень, Олександр Скоцень, Н.Хабурський. 1952.
Але через конфлікт із керівництвом клубу Скоцень із часом перейшов у «Тризуб». За дивною іронією долі він знову опинився в команді, з якої почалася його кар'єра. Правда, тепер уже на чужині. Але цей перехід став фатальним. Вболівальники «України» не пробачили Олександру його переходу і в 1954 році під час матчу між цими командами сильно побили футболіста. Товариство було шоковане такою поведінкою, а газети дивувалися варварству українських фанів.
Без свідомості, з пошкодженими хребтом і ниркою Скоценя доставили в лікарню, де він провів більше місяця. Вирок лікарів був страшний: вже немолодому форварду заборонили грати у футбол. «Коли на футбольних полях проходили матчі другого кола, – згадував Скоцень після виходу з лікарні, – я йшов на стадіон, ховався у глухому куті трибуни, щоб мене ніхто ні про що не питав. І там сам із собою, зі своїм горем, спостерігав за грою». Так трагічно закінчилася футбольна кар’єра Олександра Скоценя.
У 1985-му він написав книгу-спогад «З футболом у світ», яку видав українською мовою в Торонто. 1992 року в Україні вийшла інша його книга «Львівський «батяр» у київському «Динамо». У цих книжках ветеран детально описав своє футбольне життя в Україні до війни і на еміґрації.
Світлини з книги спогадів Олександра Скоценя "З футболом у світ". – Торонто, 1985.
31.08.2013