(Лист з села)
Нераз читаємо ріжні алярми в пресі, що під впливом перенаселення і браку землі — варстату праці для селянських рук, село наше іде за голосом підшептів большевицьких аґітаторів з ріжних "людових фронтів", словом: комунізується. На доказ цього вказується на ріжні комуністичні процеси, на яких між підсудними жидами, — переважно провідниками, — бувають також і українці. Що в багатьох комуністичних процесах виступали також і українці — це правда. Також правда і те, що число тих процесів в останніх часах дуже зросло: знак, що комуністичні аґітатори посилили свою розкладову роботу на нашому селі. Нема ніякого сумніву, що загальна радикалізація настроїв у масах, яка прийшла в наслідку невдачі нормал[ізаційної] спроби з 1935. р. вплинула також на збільшення активности комуністичної пропаґанди; зросло теж політичне совітофільство.
Але коли подивитися зблизька на ту комуністичну розкладову акцію між нашими селянами і приглянутися тим успіхам, які большевицькі аґітатори досі осягнули, то можемо бути спокійні: не такий чорт страшний, як його малюють і не так глибоко запустила ця акція своє коріння в наш здоровий і відпорний національний орґанізм, — якби це декому здавалося.
У свідомих селах большевицькі агітатори не мають ніяких успіхів, бо ті селяни, що ходять до читальні, читають свої добрі часописи і знають, "що в світі чувати", — ніколи не підуть на їх гачок. Вони добре знають, що діється в захвалюванім большевицькім „раю", а головно на большевицькій Україні, де українців масово розстрілюють та засилають на Соловки. До свідомих сіл і селян аґітатори навіть не пхаються, бо добре знають, що вони нічого там не скористають і шкода їхнього труду. Зате вони намагаються стягнути і позискати для себе найтемніших типів: ріжних ножівників і злодіїв й усякі безхарактерні одиниці, які готові за гроші не тільки служити большевицьким аґітаторам, але навіть рідного батька замордувати.
Що це не голословне твердження, хочу подати факт, що трапився в одному селі. Село, про яке розказую, дуже свідоме, про ніяких комуністів у ньому не було мови. У всіх установах ішла творча праця, не було ніяких партійних роздорів, ані сварок, не було розбивачів ані зпоміж старших ані молодших. Про комуністичні летючки і большевицьких аґітаторів теж ніхто ніколи не чував. Молодь поза кількома одиницями була свідома, ходила до читальні, читала добрі книжки і часописи. Одне тільки погане явище було в селі: крадежі. Та в нинішніх часах, крадежі бувають майже в кожному селі, тому то і тут ніхто цьому так дуже не дивувався. Дивувалися тільки одному: хто може бути справцем крадежей, хоч більш-менш сподівалися, хто то такий. Але щож, поки за руки не зловиш, не можна сказати: це злодій.
За якийсь час село ще більше почало дивуватися: від якогось часу, хтось почав розкидати комуністичні летючки і розвішувати червоні прапори по стодолах та грушах. Ба, що більше: одного разу трапилося навіть таке, що в часі якоїсь святочної академії, підчас співу національного гимну, кількох парубків (якраз, щодо яких загально в селі здогадувалися, що вони крадуть), не то, що не встали, але ще й почали свистати та кричати ріжні вивчені від аґітаторів дурниці. Іншим разом, коли місцевий аматорський гурток давав протибольшевицьку виставу "В кігтях Ґ.П.У.", ті самі типи вдерлися підчас дії на сцену і домагалися припинити виставу. Розуміється, що один другий раз впорядники їх чемненько випросили зі салі, гарненько провчили, а щоб на будуче таке не повторилося, викреслили їх з членів усіх товариств і на ніякі імпрези ніколи до салі не впускали.
Так закінчилася їх „діяльність“ і виступи в читальні, але поза читальнею, вони „діяли" дальше: розкидали летючки, вивішували червоні прапори і... нічого не робили, тільки добре їли, бавилися, мали багато грошей і найгарніше в селі одягалися. А рівночасно з тим, крадежі повторювалися дальше і не було такої ночі, щоби комусь, десь, щось у селі не вкрали.
Ті крадежі і разом з тим комуністична „діяльність" тих типів, тягнулися в тому селі досить довго, бо щось яж півтора року. Аж одного дня велика новина в селі: вночі вкрали в одного господаря з хліва безрогу, крадіж виявилася і всіх злодіїв поарештували. Показалося що справцями крадежі були... якраз ті "апостоли" большевицької ідеї. А коли їх позасуджували за ту крадіж по рокові і забрали до вязниці, від того часу село має і на „ідейному" і на "крадіжному" полі чистий спокій.
Між такими то типами поширюється нині комунізм. Тільки таких „комуністів", що їх судять за крадежі або таких злодіїв, що їх судять за комунізм, можна ще нині стрінути в большевицькому таборі. За такими нам нема чого жалувати. Також нема чого завидувати „людовому фронтові" таких членів. І не маємо чого боятися, що комунізм поширюється по наших селах. Хоч це не значить, що з цими незначними проявами не треба боротися.
Степан Женецький.
