Відгуки дня.
Пригашені світла, притишена музика, на середині салі крутяться в танку пари. Час до часу паде на них сніп колірового світла рефлєкторів і тоді мигтять барвисті сукні дансерок, то як луска екзотичного вужа, то як крила казкових метеликів. Дансери у чорних фраках мов ворони серед колібрів. Довкола „току” при столиках публика, дивиться на других, показує себе, тікає від будня, шукає забуття, хоче згубити якнайбільше смутку, а стратити якнайменше грошей. Минулися часи, коли в барах стріляли корки від шампанів, плили заграничні лікери. Дідич з далекої провінції, промисловець з великого шляху, обидва з грубими портмонетками — це все давно забуті типи. Нинішна публика — це „мала чорна" і десь-не-десь „малий коняк". Нема причім забутися, бо нема за що. Якби не пригашені світла, не притишена музика і гра колірових рефлекторів, то й буденні скорби вилізлиб зпід стола як миші. А так:
„Шовковий погляд твоїх віч
Загоює черешні рани..."
Розмріяне танґо снується по салі як „бабине літо", обмотує золотим павутинням столики.
„Без тебе в грудях темна ніч
З Тобою — сонечко весняне..."
На зимно ніхто не вірить у ту цілу історію, на розум — смішні, наївні слова, але тут ніхто не бере на зимно ні на розум. Сприймає вухом і пускає просто до серця в найбільш безкритичну комірку, бо — кожному з тим добре.
Коли починається танець — перші виступають так звані „фортанцерки" і „фортанцери". Вони обовязані: коли порожно — робити публику, коли повно — робити настрій.
Ось одна пара почала танґо. Вона ставна молода красуня, він смаглявий молодий хлопець із чорним як вуголь луком брів. Ритмічним рухом пливуть по салі, професійно всміхнені, приписово задивлені в себе.. Кожному може здаватися, що цілу душу вложили в ноги, а ціле серце в очі. Так мусить у їх фаху бути, хочби вже мали нині за собою пять кільометрів танґа, і з десять кільометрів ріжних фоксів.
Коліровий рефлектор освітив танцюючу пару, саксофон обгорнув їх своїм тужливим звуком, дзвіночки обсипали срібними лелітками.
Хлопче з чорними луками брів, покажися ліпше! Твоє смагляве лице мені так знайоме...
Чи справді?!... Так! Напевно ти!... Звідкіля і чому тут забрив?
Тиж недавно задебютував у нашій літературі зовсім доброю збіркою оповідань, потім другою. Писали про тебе як про літературний талант! Невжеж діставши добрий гонорар і відсоток з розпроданих примірників ти пішов шукати вражінь — молодий український письменнику?!
Ой, знаю я ті книжкові гонорарі і ті відсотки! Не для вражінь ти тут. Не знаю чи стало тобі гонорару на вечірний одяг. Здається допозичив, щоб могти появитися в цій салі. Писав ти руками з ранку до вечора і — маєш клапоть слави, пишеш тепер ногами з вечора до ранку і — маєш кусок хліба.
Не знаю, чи жалувати тебе молодий український письменнику! Щоправда до емеритури не дослужишся, але хто нині за неї певний. А так — може твої невиспані обовязково перетанцьовані ночі зродять цікавий твір — з такого далекого нам незнаного світа: притишеної музики, пригашених світел, колірових рефлєкторів і професійного усміху.
28.08.1938