Відгуки дня.
Вчорашнє „Діло» дійшло до читачів з великою білою плямою на саміськім переді. Навіть наголовка, навіть підпису автора не пощадив червоний олівець. Сяде читач „Діла" (а сподіваюся, що так само з нинішними числами двох інших щоденників!) і пустить задуманий зір по білому полі..
— „Що там такого могло бути?!" — скаже до себе.
І почне догадуватися: „Вступна стаття?.. Не виглядає! Вступні статті поміщувані в іншому місці. Маніфест!?.. Чий? Національної репрезентації, ради, комітету?! Не було ніяких предвісників такого кроку! Що воно таке?!..
Задумається читач і полине думкою до города князя Льва, а там до камениці Ринок 10, Костюшка 1а, чи Чарнецького 8, а там у редакції щоденників.
— Ех, — зідхне — коби я там був! Напевно довідавсяб“.
А потім сяде і напише до редакції письмо:
„Ради Бога, дорогі панове, скажіть, що було на самім переді в числі з дня 23. серпня 1938? На ласкаву відповідь залучую марку.
Остаю" і т. д.
Не знаю добре параґрафів, але мені здається, що вільно буде відписати кожному з П.Т-нтів: „Це був Пастирський Лист Галицького Митрополита Кир Андрея". Я цього у фейлетоні не подаю, бо не хочу наражувати свого кутика в „Ділі" на труднощі в друкарні. Потім вишкрабуй ціле речення, або й викидай цілий склад. Нехай собі кожний індивідуально довідається...
Біла пляма в ґазеті ...
Страшенно мене цікавить... Очевидно, крім „Діла", бо в „Ділі“ знаю докладно що там було. Коли вона появиться у якійсь ґазеті — місця собі не можу знайти, що сконфісковане.
Пускаю з рух телефони, конексії і тим подібні знайомства і вкінці довідуюся, що в траві пищало, Панство! Як я тоді уважно розбираю кожне сконфісковане слово! Скільки я вичитую між рядками, скільки додумуюся. Нераз зовсім невелика подія виростає до висоти піраміди Хеопса, а кожний вислів гуде як Кирило у Волоській церкві.
Уявляю собі, що тому кількасот літ конфіската направду давала сто відсотків успіху, тому кількадесять — якої пів сотні, але нині, при такій високо розвиненій техніці (залізниці, авта, літаки, телеґрафи, телєфони і загалом звязки!) не знаю чи не дає на чисто... манка.
Один прочитає, а десятьом переповість. А що кожний твір Божий, так звана людина, має крім вух і язика ще й гін до творчости, то й подає далі з домішкою власних думок. І йде сконфіскована стаття як хвиля по цілім місті, повіті, краю, а чим ширше розходиться, тим більше в ній соковитости. Коли у першій редакції було соку 15 прц. то в останній є його найменше 150.
Це все про статті, фейлетони, новинки писані в нервозній редакційнім атмосфері, писані, так сказати, на коліні.
Але є речі, які не потребують посторонніх додатків, бо від них не тільки не зискують, а тратять. Такі речі бувають рідко, зате часто треба їх учитися на память.
Щоб недокладним переповіданням не ослабити історичного змісту.
Думаю, що й цими днями треба буде вважати, щоби не ослабити змісту.
24.08.1938