Девять лїт ери гр. Таффого.

В державнім житю Австрії минуло вчера як-раз девять лїт, від коли граф Таффе обняв керму министерства Долитавії яко министер-президент і рівночасно теку министерства справ внутрїшних. З тої на­годи посвячують всї политичні дневники Ав­стрії ширші уваги тим роковинам, як і дїяльности ювилята.

Праса офиціяльна не знаходить слів похвали для теперїшного керманича прави­тельства, виносить під небеса єго незвичай­ну енергію, такт і бистрість политичну, ко­трій приписує яко заслугу приєднанє Че­хів до участи в радї державній, упорядко­ванє державного господарства, розвиток о­ружної сили, управильненє відносин Доли­тавії до другої половини монархії, полїпше­нє стану убогих кляс населеня і взагалї все, чим нинї по их думцї пишатись мо­же Австрія і що становить єї силу і запору­ку щасливої державної будучности.

Ми не хочемо і не станемо відмовляти гр. Таффому єго здібностей і енергії, але і не думаємо славословити єго за то, що вла­стиво не єсть єго ділом, а чого причину і жерело треба шукати зовсїм де инде, лиш не в здібности і енергії гр. Таффого. Якійсь мабуть централист поставив був в монахійскій урядовій газетї вже давнїйше по­рівнанє гр. Таффого з кн. Бисмарком. Очевидно, що порівнанє було зложене уми­сно лиш на то, щоби виказати слабі сторо­ни австрійского премієра. Але ми питаємось, чи годиться хоч-би навіть і таке порівна­нє? Як можна порівнувати з собою то, що не має нї найменшої підстави до порів­наня ? Политика гр. Таффого не єсть анї тро­хи так самостійна як политика кн. Бисмар­ка, ба она єсть лиш рефлексом бисмарків­скої политики. Хто читав уважно бесїду кн. Бисмарка з 6 лютого с. p., той міг ясно переконатися, що австрійска політика не ведеся зовсїм самостійно, лиш в инте­ресї і що так скажемо по приказї з Бер­лина. Ось возьмім приміри на то :

По битві під Кралевоградцем бачив кн. Бисмарк, що для Нїмеччини не добре Австрію зовсїм знищити і він єї задержав в обємі як перед війною. Кн. Бисмарк признав також, що він бачив силу Австрії в славяньскім елементї. Славянам в Ав­стрії полекшало отже, але певно не длятого, що потребу того добачив якійсь австрійскій муж державний. Приєднанє Чехів певно перевів гр. Таффе, але чи він то видїв першій потребу того, то питанє, на котре-б певно і сам гр. Таффе відповів, що нї. Ми чейже до нинї ще бачимо, як бисмарківска праса помагає гр. Таффому в борбі Чехів з Нїмцями, як та праса заєдно виступає против самих Нїмцїв лиш длятого, що­би піддержати систему гр. Таффого, котра єсть для Нїмеччини конче потрїбна.

Пійдїм дальше за политичними здібно­стями гр. Таффого на поли національнім в Австрії і возьмім Галичину.

Девять лїт минуло, коли гр. Таффе по­кликаний до обнятя политичного проводу До­литавії, вивісив знамя своєї политики, ко­тре мало стати провідною гадкою єго дїяль­ности. Знамя то було вельми симпатичне і для всїх народів Австрії пожадане; оно містилось в коротких а многоважних сло­вах „помиренє народів Австрії на підста­ві рівноправности“. Програму тую гр. Таф­фого повитали народи Австрії а між ними і Русини з великою радостею, надїючись до̂ждатись раз полагодженя своїх найжиз­неннїйших а на неоспоримих правах о­пертих жадань. Вірне і точне переведенє тої програми могло стати для Австрії справ­дї епохальною ерою, бо з одної сторони да­ло-би було кождому з народів Австрії можність дійти до своїх прав і глядїти з спокоємь і вдоволенєм в свою народну будучність, а з другої сторони причинило-би ся оно знаменито до скрїпленя самої дер­жавної идеї, котра могла-би через сповне­нє обовязків держави з огляду на кождий поодинокій нарід лиш зискати і скрї­питись.

В довірію на успішність заїнавгурова­ної системи не занедбали Русини висказати ясно і докладно своїх найголовнїйших, хоч дуже уміркованих жадань. Як-раз по об­нятю керми министерства графом Таффе за­кипіло між галицкими Русинами сильнїйше политичне житє. Два всенародні а відтак численні окружні і повітові віча підняли і висказали голосно самі важні і наглячі народні постуляти і поперли их санкцією цїлого народа. Руска праса і рускі товари­ства піднимали безнастанно найжизненнїйші справи краю і народу, котрі висказувались кромі того нечисленними представителями на­шої народности в державній і краєвій ре­презентації. В деяких пекучих справах висилались до правительства депутації, зао­смотрені мандатами не лиш поважних ин­ституцій народних але і многолюдних все­народних зборів так, що кабинеть гр. Таф­фого аж надто богато мав нагоди пізнати жаданя і потреби руского народа в Галичи­нї і информуватись о них з властивого а правдивого жерела. Та на жаль, исторія по­слїдного девятилїтя не виказує, щоби ті ко­нечні і справедливі а так минимальні і у­мірковані жаданя тримиліонового народа бу­ли хоч в дечїм увзгляднені і вислухані. Противно свідчать свіжі ще єї карти, що в тім девятилїтю прожила галицка Русь дуже а дуже численні гіркі хвилї і в всїх на­прямах свого народного житя зазнала нема­ло горя і кривди.

В житю политичнім віддані були Ру­сини під повну майоризацію Поляків, дізна­ючих помочи і охорони від правительства. На картах исторії того девятилїтя записані чорними буквами вибори до краєвого сойму і ради державної, при котрих уживаню про­тив Русинів прямо неморальних і недо­зволених средств. Випертим з репрезен­таційних тїл Русинам ставлено перешко­ди, коли хотїли по-за тими тїлами в дорозї конституційній висказати свої жаданя. При­людні збори і віча заказувано і закривано, свобідні голоси праси обезсилено безчислен­ними конфискатами. Помимо голошеної рів­ноправности народів не довелось Русинам добитись на власній земли рівних прав в урядах і школах. До нинї не мають Руси­ни своїх представителїв в висшій адми­нистрації, для найревнїйших труженників-Русинів замкнені висші урядові становиска. Язик і письмо руске, нехтоване низшими і висшими политичними властями в краю, му­сїли шукати охорони перед трибуналами пу­бличного права.

Народна просвіта, тая одинока підойма будучности кождого народа, дізнавала в по­слїднім девятилїтю численних а неоправ­даних перешкод. Разячі міри против чи­талень, послух даваний злобним доносам, безпідставні ревизіа і а­рештованя могли і мусїли відстрашувати що­йно пробудившій-ся рускій нарід від про­світи і науки. А рівночасно подавано поміч заснованим польским товариствам, маю­чим на цїли не просвіту а политичні цїли. Ті не були небезпечні, хоч форма их була та сама, що і руских читалень. Навіть на поли религійнім, на поли віри і совісти не полишено Русинів без дуже діткливої о­піки.

Подивімся теперь, яка гадка, яка идея, якій интерес руководили тут австрійским премієром, що він рїшився мимо своєї кра­сної теорії о рівноправности, віддати в Га­личинї перевагу Полякам над Русинами і першим дати майже найперше становище в державі, а других зробити послїдними ? Нам видиться, що не дуже велику зробимо похибку, коли скажемо, що причиною сего єсть — образово сказавши — стратегична ли­нія Перемишль-Краків, а звістно прецї за­гально, що хоч ту линію укрїпляли австрій­скі вояки, то все таки она стоїть безперечно в непослїдній звязи з политикою Нїмеччи­ни. Ба коли добре розважимо, то мусимо при­знати, що значне піднесенє воєнної сили в Австрії, котре офиціозна праса називає та­кож „заслугою“ гр. Таффого, не єсть чей нїчим, як лиш впливом, ба навіть ви­разним жаданєм руководителїв нїмец­кої политики. Звістно прецї, як велику пре­сію робила Нїмеччина в послїдних міся­цях минувшого, а в перших сего року на Австрію в справі чим скоршого збільшеня воєнної сили.

Возьмім инші благодати, які сплили на нас в часї сего девятилїтя з ласки гр. Таффого і єго системи. Сюди належать на­самперед закони о забезпеченю робітників на случай калїцтва і недуги, закон о воло­цюгах, закони виимкові против анархи­стів — все більше або менше удачні копії з бисмарківских взірцїв; дальше страшне збільшенє податків посередних, податок від горївки, податок від цукру і т. д.

Ото вся та здібність і енергія, за котру так славославить гр. Таффого пів'урядова праса. Що ми в гр. Таффе подивляємо, то єсть хиба та слухнянність, з якою він спов­няє прикази свого учителя з-над Шпреї, та дїйстно зручність в копіованю робіт свого майстра. Навіть безустанне лявированє гр. Таффого між поодинокими партіями не єсть нїчим иншим, як лиш копією з Нїмеччини.

Ми тут старалися виказати лиш одну сторону дїяльности гр. Таффого, яко прези­дента австрійского кабинету і то більше за­гально; основнїйше обговорювати єї не бере­мось, бо не хочемо входити в занадто вели­ке знакомство з ц. к. прокураторією, котра вже в різних сторонах многим газетам, що писали на сей темат, позамикала губи.

[Дїло]