Дракула – син України

Хто не чув про страшного вампіра Дракулу? Безліч фільмів демонструють нам безжальну потвору, позбавлену національних рис і бодай краплини правди. З легкої руки ірландця Брема Стокера та Голлівуду правда про Дракулу розчинилася в мороці фантазій.

 

 

А тим часом це був один із найславетніших полководців Європи, мудрий володар і гроза турків. Та найбільшою сенсацією для кожного з нас є те, що господар Валахії Влад Дракула міг бути українцем.

 

Сенсація ця настільки несподівана, що чимало читачів можуть сприйняти її як жарт. А тому пошлюся на авторитет: «Властиве ім'я його було Власт, і він, правдоподібно, руського походження, не був таким страшним тираном та вбійцею, яким його роблять турецькі оповідання» (І. Франко. Зібрання творів у 50-ти томах, т. 42, ст. 152).

 

Треба сказати, що батько Влада Дракули, який носив те саме ім'я, надав Львову значні торгові привілеї, жертвував гроші на українські храми, а його грамота, писана староукраїнською мовою, і досі зберігається у Львівському історичному музеї. Про цю грамоту не раз писала преса, але, не розібравшись у датах, приписувала документ не батькові, а синові.

 

Журналістка Олександра Харченко у «Високому Замку» (30. 01. 2003) вирішила потрясти П'ємонт такою сенсацією: «Виявляється, відомий румунський "вампір" мав у Львові непоганий бізнес, хоч і не був тут жодного разу. Про це свідчить унікальний історичний документ, якому понад 500 років і який зберігається в Центральному державному історичному архіві. Це послання львівським купцям, скріплене розмашистим підписом та "кривавою" печаткою Дракули».

 

Насправді тут жодної сенсації не було, бо збірник привілеїв міста Львова, де наведено грамоту Дракули-батька, давно видано. Дата на документі – 1439 рік. Якщо поцікавитися роками життя Влада ІІІ Дракули, то виявиться, що народився він у 1429 або у 1431 роках, а трон Валахії посів щойно у 1456 році. То яким чином міг підписувати цей документ? Справа пояснюється дуже просто. Батько Влада Басараба ІІІ – Влад Басараб ІІ – теж мав родове прізвисько Дракула, тобто «Дракон», і саме він, будучи у той час при владі, підписав привілей для львівських купців.

 

Автори брошурки під «оригінальною» назвою «Тільки у Львові» теж опублікували документ, підписаний «упирем». Тут уже фантазія просто зашкалювала: «Але ж саме цей аркуш колись тримав своїми короткими м’ясистими пальцями легендарний граф-вампір! Від довгих тонких нігтів із загостреними кінцями на пергамент падали гострі тіні... Похмура посмішка ледь кривила жорстокий, незвично червоний рот, кривавилася велика канцелярська печатка червоного воску».

 

Але якби наші популяризатори завдали собі клопоту зазирнути в довідники, то ніколи б не стверджували, що на час підписання документа Влад ІІІ мав сорок років і загинув у 1444 під Варною, змішавши докупи батька і сина. Насправді батько Дракули загинув у 1447 р. в Балтені. А Влад ІІІ Дракула, про якого власне й складено легенди як про упиря, загинув аж у 1476 р. і жодних привілеїв Львову не надавав.

 

Ще в ХІХ сторіччі Дракулу сприймали як героя. Великий румунський поет Міхай Емінеску звертався у своїй поемі до Дракули як до бога й оборонця національної честі, справедливості і свободи. Принагідно додам, що батько Емінеску народився був в українському селі, однак, мабуть, передав синові якісь свої упередження. Бо наперекір тому, що пишуть про Емінеску, ніби він прихильно ставився до української культури та навіть «знав українську мову», правда інакша – Емінеску презирливо відгукувався про русинів.

 

Для Міцкевича Дракула – це ідеальний князь, який здатен був «співчувати стражданням народу». Оспівав господаря і Віктор Гюго у п'єсі «Султан Мурад»: «Влад, володар Валахії, відмовився платити данину турецькому султанові, руйнував турецькі поселення і нищив ущент їхні війська, саджаючи полонених на палі уздовж шляху».

 

В останні роки Дракула зазнає все більшої поваги в Румунії. Недавно там було введено для вітчизняних товарів знак якості зі зображенням господаря. До його замку приїжджають тисячі туристів.

 

Як ми вже бачимо, Дракула не мав нічого спільного з вампірами, а прозвали його дияволом турки, які боялися його як вогню і лякали ним своїх дітей. Згадаймо, що Івана Сірка вони теж прозвали Урус-Шайтаном.

 

Іншим джерелом страхітливих історій про Дракулу були саси – трансільванські німці, захланне купецтво, що було союзником турків. Власне саси і поширили у лубкових малюнках та легендах вигаданий міф Дракули, «характеризуючи як страшенного тирана та мучителя, який сотками та тисячами вбивав людей на палі та вмертвляв різними страшенними муками, а навіть видумав прилади "сікти людей як капусту, пекти та варити в кітлах"» (І. Франко).

 

А справжній Дракула був людиною європейської освіти, володів багатьма мовами, в тому числі половецькою та українською, писав поезії. Вважають, що саме Дракула винайшов і вдосконалив партизанський спосіб ведення війни.

 

26 березня 1462 року султан Мегмед Завойовник із величезною армією рушає на Волощину. Дракула ретельно готується до оборони. За його наказом витесують тисячі паль. На великий подив султана, господар дозволяє його війську переправитися через Дунай.

 

Ха! Чи не цю тактику й наші використали на Київщині, коли впустили ворога, а потім змолотили?

 

Султан іде углиб краю, не відаючи, яка геніальна пастка чекає на нього. Дракула впускає турків до своїх володінь. Втягує їх щоразу глибше, а потім, коли вороги опиняються у глибокому узвозі, з усіх сторін на них починають валитися підпиляні дерева і сипатися брили каміння. Зчиняється паніка, військо рятується втечею і ледве видобувається з пастки. А коли Мегмед врешті доходить до мурів Тірговіште, то бачить уздовж шляху сорок тисяч своїх вояків, набитих на палі. Птахи дзьобали їхні очі, вовки і лиси шматували й розтягували турецьке м'ясо. І все це на просторі трьох кілометрів довжини і кілометра ширини. Ніколи за свою блискучу кар'єру Мегмед так не тікав. А з паль розпачливо гукали до нього вояки, просячи води…

 

Ці турки, набиті на палі, діяли так само на ворога, як зараз діють окремі телеграм-канали зі зображенням напівзогнилих трупів москалів.

 

А Дракула множить чергові перемоги. Турки вже завиграшки розпізнають оті нічні напади – з флангів, з тилів, знають уже, хто вирубує цілі ліси, аби від світанку до ночі вбивати на палі. Це люди Дракули прокрадаються в їхні лави, попід їхні намети, виволікають за ноги і садять на палі – живих і мертвих, без різниці.

 

В архівах Європи містяться безцінні документи, що торкаються Дракули. Ще за життя господаря він став легендою. Жоден володар ХV сторіччя не може похвалитися такою славою. Дракула стає символом: для одних він – тиран, для інших – великий полководець, борець за християнську ідею.

 

Наш герой був охрещений у православній церкві Володиславом. Його батько Влад Басараб був нащадком улицьких князів, які правили в Басарабії під протекторатом Галицької держави. В ХV ст. Басарабію приєднав молдавський господар Александр Добрий, але Влад Басараб зберіг владу, ставши його зятем. Синів своїх мусив віддати заручниками османам. Майбутній султан Мегмед Завойовник запропонує юному Владові Дракулі фізичне кохання, але той з обуренням відмовить. А подібний опір вважався у Порті за велике нахабство. Мегмед цього ніколи не забуде і відімстить бодай тим, що зробить своїм коханцем молодшого Владового брата.

 

Несподівана смерть батька, який загравав з Туреччиною і за це був убитий володарем Трансільванії Яношем Гунядієм, припинила Дракулове заручництво. Долаючи перепони, він у 1456 році посідає трон Валахії.

 

Край був жахливо запущений. Армія геть небоєздатна і складалася переважно з гультіпак та грабіжників. Країна кишіла розбишаками, жебраками і злодіями. Дракула не був єдиним диктатором своїх часів, але вважав, що турків може стримати лише об'єднана, сильна, дисциплінована держава. Але його землякам куди затишніше жилося під султанським каблуком, платячи данину. Централістські ідеї Дракули не знаходили відгуку серед бояр, а тому залишався єдиний метод – вдатися до політики залізної руки.

 

У квітні 1459 року він запросив найзначніших бояр до себе на бенкет. За столом запитав, скількох володарів за своє життя вони пережили. Відповідали по-різному – десять, дванадцять, а хто й два десятки називав, адже були серед них і сиві старигані. Влада у тих краях мінялася що кілька років, бо так було вигідно туркам.

 

Дракула наказав набити на палю кожного боярина, котрий пережив більше семи володарів. А заки це зробив, промовив до них:

 

– Вбиваю вас не тільки за те, що ви безперервно чинили змови проти влади, але й тому, що всі ви – майбутні зрадники. Бо ж хто зрадив раз – чинити це буде завше. Вам це вже не буде дано, отож щасливої дороги, бояри!

 

Загинули не тільки бояри-заколотники, але і їхня родина. Палі Дракула вибирав сам, для особливо гонорових – позолочені. А що смерть на палі довга і страдницька, господар провадив бесіди з умираючими і не міг надивуватися, чому лише на порозі смерті Бог їм вділяє розуму.

 

Якби те саме зробив наш король Юрій Тройденович, якого власне бояри й отруїли, то хтозна, як би повернулася доля Галицького королівства...

 

Потому Дракула взявся за армію. В короткий час вона стала одною з найкращих в Європі. Дракула жорстоко карав своїх воїнів, якщо вони отримували рани в спину, а не в груди.

 

Як показала історія, Дракула вчинив велику помилку, не вимордувавши геть усіх бояр. У 1459 вони таки влаштували заколот, аби посадити на трон його брата Раду, султанську шмату. Але Дракула уже мав таке військо, якого прагнув. Заколотники були розгромлені, і знову безліч паль виросло при дорогах.

 

Дракула звелів збудувати велетенську дерев'яну стодолу, поставити в ній довжелезні столи, накрити їх наїдками і напоями – і запросив усіх жебраків гоститися. Під час забави виявилося, що більшість безногих і безруких калік – звичайні шахраї. Коли гості добре впилися, сторожа тихенько покинула стодолу, забила цвяхами єдині двері і з усіх боків підпалила. Після цього можна було у Волощині посеред дороги залишити гаманець і, повернувшись за ним, знайти на тому самому місці.

 

Турків Дракула люто ненавидів. Коли якось посли султана відмовилися скинути перед ним тюрбани, він звелів поприбивати їм тюрбани до голів цвяхами.

 

У 1462 році, маючи лише 7 тисяч воїнів, Дракула нападає вночі на стотисячне турецьке військо, вбиває 15 тисяч ворогів, а решта в паніці розбігається.

 

Перемоги Дракули над турками вражали, але Європа хоч і була в захваті, рідко спромогалася на допомогу. Врешті турки, побачивши, що Дракулу перемогти неможливо, вдалися до старого як світ способу – підкупу. Їм вдалося переконати Орбана... ой, перепрошую, угорського короля Матяша, що Дракула вирішив перекинутися до турків. Його схопили і тримали 12 років у тюрмі. Коли випустили, він знову кинувся громити турків, аж поки у 1476 році не загинув від підісланих убивць.

 

Дракула виявився неймовірно популярним. Але саме в образі вампіра. Про нього було знято 155 повнометражних фільмів. З них лише десять – про справжнього Влада Дракулу.

 

 

28.10.2022