Наталія Космолінська

13 грудня 2013 року Національний музей у Львові відзначатиме знакову подію своєї історії – 100-річчя урочистого акту, яким митрополит Андрей Шептицький передав свою приватну фундацію «Церковний музей» в дар українському народові. На той момент, коли про незалежну українську державу тільки мріяли, коли її територія була розподілена між двома імперіями, він знав що робить і для чого. Це був дар нам з вами, і нашим дітям з онуками та правнуками.

 

Навесні 1899 року у Львові, в Музеї Ставропігії на вулиці Руській зустрілись троє: новоіменований єпископ Станіславівський Андрей Шептицький, сеньйор Ставропігійського інституту, відомий історик і дослідник Львова Ізидор Шараневич і його молодий помічник Іларіон Свєнціцький. Шараневич за участю Свєнціцького розповідав новому єпископу, який захоплено цікавився історією і мистецтвом, про зібрані у Ставропігії скарби української культури. Того дня ніхто з присутніх не здогадувався, що ця зустріч стане символічною не тільки для історії українського музейництва, а й для історії України загалом. Адже А.Шептицький, вже у статусі митрополита Галицького і глави УГКЦ, став найвидатнішим з-посеред українських меценатів (аналоги маємо хіба в діяльності родини Терещенків), а Іларіон Свєнціцький – одним з основоположників українського музейництва. Перший подарував Україні Національний музей, другий став його першим директором.

 

Митрополит Андрей Шептицький розумів віру як дію. І він діяв, як вірив – енергійно, масштабно, конструктивно, справа за справою розбудовуючи підвалини української Церкви і культури для майбутньої української держави.

 

Після висвячення на єпископа Станіславівського молодий архиєрей Андрей Шептицький починає збирати колекцію стародруків, аби створити у перспективі Музей церковної книги. То був час, коли Галичина масово розбирала (читай – нищила) по селах стародавні дерев’яні церкви, аби замінити їх «гарнішими» мурованими. Більшість того, що зберігалося в храмах – «старі» (тобто, стародавні) ікони з іконостасами, Бібліями, Євангеліями та іншими предметами сакрального призначення – теж було б приречене на знищення, якби не ініціатива митрополита, який наказав передавати все до його палат на Святоюрській горі. Тож, окрім стародруків, колекція починає жваво поповнюватися іконами, різьбою, літургійною тканиною та іншими предметами сакрального вжитку. Невдовзі постало питання про надання їй музейного статусу і необхідності запросити професіонала зі спеціальною освітою, який би взявся упорядковувати вже зібраний матеріал і розробив би стратегію набування нового.

 

23 лютого 1905 року у львівських газетах промайнуло повідомлення, що митрополит Галицький Андрей Шептицький засновує Церковний музей. Упорядником збірки призначено Ілларіона Свєнціцького. Нотаріальним актом від 11 липня 1911 року митрополит Андрей Шептицький офіційно змінив назву заснованої ним наукової фундації «Церковний музей у Львові» на «Національний музей у Львові», і цей документ 29 серпня 1911 року відповідним рескриптом затвердило Галицьке намісництво у Львові. Від свого імені у назві музею, як пропонувала Кураторія музею, тобто від варіанту «Національний музей у Львові імені Андрея графа Шептицького», митрополит категорично відмовився.

 

Того ж таки 1911 року на гроші Шептицького (34 080 доларів – сума по тих часах величезна) для музею було придбано віллу Дуніковського на вул. Мохнацького (тепер Драгоманова, 42). 13 грудня 1913 року митрополит Шептицький урочисто передав новоутворений музей в дар українському народові. На святковому відкритті Національного музею для публічного огляду він підкреслив, що: «...се спадщина тої епохи, чудової для нашої культури і штуки, епохи, яка скінчилася з ХVІІ століттям. Без цих пам’яток ми не в силі були б відтворити собі образ того, чим було ще в сім століттю наше село. Без них важко й повірити, що вбогий сільський нарід, наражений на безнастанні напади турків і татарів і на всі страшні наслідки частих воєн, міг зберегти свою питому штуку, своїх артистів, цілі свої школи, іконописців, про які Європа нічого не знала і дотепер не знає».

 

Протягом 35 років, поки Галичина перебувала в складі Австро-Угорської імперії і відновленої Польщі, Національний музей у Львові, з благословення свого патрона митрополита Андрея Шептицького і завдяки послідовній невтомній праці свого директора Ілларіона Свєнціцького, став осередком формування національної свідомості українців. З приватної ініціативи музей виріс в інституцію загальнонаціональної, а згодом міжнародної ваги.

 

Століття знакової в історії музею дати — 13 грудня 1913 року — Національний музей у Львові відзначатиме протягом 2013 року серією масштабних виставкових, наукових та видавничих проектів. Про це «Збручеві» розповіла заступник з наукової роботи директора Національного музею у Львові Оксана Біла:

 

«Сьогодні збірка Національного музею розрослась до 170 000 одиниць збереження – це один з найбільших музеїв України. Тож завдання, які ставив перед собою колектив музею напередодні цього важливого в його історії ювілею – століття дару митрополита українському народові, – були спрямовані таким чином, щоби впродовж року якнаймасштабніше, якнайглибше, і в якнайдоступнішій формі розкрити багатства фондових зібрань.

 

Ювілейні заходи складаються з шести виставкових, а також видавничих, наукових і освітніх проектів. Першим з виставкових проектів стала презентація творчого спадку Іванни Нижник-Винників – талановитої учениці школи Олекси Новаківського, яка після війни емігрувала в Європу. Наприкінці 1980-х років до музею надійшли понад 30 творів раннього, львівського, періоду мисткині. А 1995 року через Національну комісію переміщення пам’яток до України повернулась частина її творів французького періоду, в тому числі, окрім малярства, кераміка, авторські ляльки та аплікативний нашивний гобелен, невеличка бібліотека і архів. Ця виставка є безпосередньо пов’язана з ювілеєм музею, адже саме митрополит Шептицький свого часу запросив до Львова перспективного українського художника Олексу Новаківського. В будинку, купленому для нього митрополитом, Новаківський 1929 року відкрив – знову ж таки, за безпосереднього сприяння та фінансування митрополита – свою знамениту мистецьку школу (де навчалась Іванна Нижник-Винників).

 

Наступний проект – це гордість нашого музею. Вперше ми виставлятимемо в такому обсязі збірку давньої сакральної тканини. Дотепер глядачі могли бачити частину взірців давньої тканини на виставках «Українські хоругви кінця XVI – початку XX століття» (2007 р.) та «Від тайної вечері до Воскресіння» (2010 р.) На виставці 2013 року буде можливість ознайомитись зі стародавніми атрибутами літургії східного обряду: дискосами і покрівцями на чаші, воздухами, плащаницями, хоругвами... Виставка вперше представить в такому обсязі іконопис на полотні. Думаю, що навіть для багатьох спеціалістів-дослідників більшість представлених творів стане відкриттям. Окраса експозиції – відома пам’ятка нашої колекції, гаптована плащаниця з Жирова ХV ст., аналогів якої в Україні немає. Зараз вона пройшла комплекс реставраційних робіт.

 

Напередодні Дня музеїв, 18 травня, ми відкриємо виставку-гостю «Харківський краєвид у творчості чотирьох класиків: Сергія Васильківського, Михайла Ткаченка, Петра Левченка і Михайла Беркоса» з колекції Харківського обласного художнього музею. На мою думку, вона матиме не менший резонанс, ніж минулорічна виставка імпресіоністів «Нормандія в живопису». Навзаєм наш музей на прохання харківських колег повезе до Харкова твори Труша.

 

28 серпня 1913 року ми будемо святкувати 100 років від дня народження відомої дослідниці української ікони Віри Свінціцької, доньки легендарного першого директора музею. Цю дату ми відзначимо виставкою «Покров Пресвятої Богородиці» з нашої колекції, яка представить і ікону, і гравюру, і тканину, пов’язану з темою Покрови, та документальною виставкою, присвяченою життю і науково-дослідницькій діяльності Віри Свінціцької. До цієї ж дати буде видано каталог ікон на склі з фондів нашого музею (упорядник – відома дослідниця ікони на склі Оксана Романів-Тріска). Паралельно відкриється камерна виставка ікон на склі з наших фондів. В цьому ж часі ми пропонуємо міжнародну конференцію, присвячену цим двом ювілеям, що висвітлюватиме роботу музею впродовж століття, музейні постаті в історії нашого музею і науково-освітні програми. Ми запросили до участі близько 80 інституцій – це практично всі музеї України, в збірках яких є сакральні твори. Є також велике зацікавлення музеїв Польщі, Росії, Словаччини.

 

Восени відкриється виставка, що представить наші чотири реставраційні майстерні, які продемонструють свою роботу на прикладі процесу реставрації найбільш знакових і найбільш проблемних пам’яток, з якими вони працювали впродовж останніх років. Завершимо ми цей виставковий рік 13 грудня 2013 року однією з найбільш резонансних виставок – виставкою західноєвропейського рисунку, якою від початків музею опікувався митрополит Шептицький. Ми побачимо багато творів, над відновленням експозиційного вигляду яких наші реставратори працювали більше 10 років.

 

Серед видавничих проектів музею – Збірник матеріалів наукової конференції, Каталог виставки «Від Тайної Вечері до Воскресіння», Каталог творів найдавнішої ікони з фондів музею, Путівник по експозиції українського живопису кінця ХVIII-початку ХХ століття, Путівник по експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, Каталог творів Корнила Устіяновича, Альбоми-каталоги Олени Кульчицької та Івана Труша. Сьогодні всі ці проекти на завершальному етапі. І що дуже важливо – маємо меценатів (!), які готові профінансувати друк цих проектів».

 

 

 

 

 

23.01.2013