Позбутися шпигунів

Неправда, що в Сполучених Штатах чи Швеції можна бути вільним лише порушуючи закон, тож Ассанж та Сноуден є руйнівниками свободи, яку вони на словах обстоюють

 

 

Можна бути невисокої думки про президента Болівії Ево Моралеса, як у моєму випадку, однак він є главою суверенної держави, обраним на законних виборах, і через це інші уряди повинні ставитися до нього з належною його посаді повагою. Європейські країни, які негарно з ним повелися, завадивши його літакові перетнути їх повітряний простір чи поповнити запас палива, діяли зарозуміло та по-дурному. До того ж вони зробили йому політичну послугу, наділивши його роллю жертви, це стане йому у великій пригоді на виборах, позаяк всупереч конституції Болівії він хоче, аби його втретє переобрали, і власне зараз опитування показали падіння його рейтингу.

 

Цей інцидент є безрозсудством, спричиненим «справою Сноудена», співробітника ЦРУ, що його, як вважали Австрія, Італія, Іспанія, Франція та Португалія, Ево Моралес тайкома перевозив у своєму літаку. Виявилося, що це не так, і через цей епізод стало зрозуміло, що розвідувальні служби Європейської Унії та Сполучених Штатів попри їх надуживання, схоже, працюють через пень-колоду.

 

Едвард Сноуден перетворився на останнього медійного героя легкодумних прогресистів та таких видатних захисників свободи слова та права на критику, як президент Венесуели Мадуро, команданте Ортега з Нікарагуа та сам Ево Моралес, які негайно запропонувати йому притулок, та Рафаеля Корреа, президента Еквадору, де парламент щойно схвалив найбільш застрашливий в історії Південної Америки закон про пресу.

 

У чому ж полягає героїзм Сноудена? У тому, що він порушив угоду про конфіденційність, яку уклав з державою, на яку він працював, розкривши світові, що розвідка Сполучених Штатів записує приватні розмови громадян, таким чином порушуючи недоторканність приватного життя багатьох тисяч сімей, і не лише в США, але й у дружніх європейських країнах, у т.ч. в країнах-союзниках Західної Європи. Це порушення на думку його захисників робить йому честь, оскільки цей проступок дозволив зробити надбанням публіки недопустиме зневажання права на особисте життя, яке визнане конституцією Сполучених Штатів та всіх демократичних суспільств.

 

Гадаю, що дана аргументація (як і спричинене нею обурення) є в кращому випадку архангельською, а в гіршому лицемірною та позбавленою щирості. Хіба шпигуни, відколи вони існують, бодай колись робили щось інше, ніж втручались у приватне життя громадян своїх та чужих країн? Вони це роблять і в диктаторських і в демократичних країнах. Відмінність в тому, що в диктаторських країнах це ніколи не карається, а в демократичних вряди-годи так, коли ці порушення закону спричиняють великий скандал чи доходять до суду і отримують законне покарання. Насправді через розголос, який отримала «справа Сноудена», Конгрес Сполучених Штатів призначив комісію, яка розслідує дане питання.

 

Правда полягає в тому, що пан Сноуден не розголосив нічого, чого б уже не знав кожен, хто має клепку в голові, хоча мало хто, це правда, міг уявити собі, з яким розмахом робилися ці записи. Ці порушення в минулому були менш суттєвими лише тому, що на той час не існувало настільки передових технологій у сфері комунікацій, як ті, що існують нині. Цей надзвичайний поступ вклав у руки розвідувальних служб дуже небезпечну іграшку, яка становить загрозу не лише для ворогів демократії, але й для самої культури свободи та її представницьких органів.

 

Якщо ми хочемо, аби усі шпигуни зникли, то я тільки за. Даний рід занять є захопливим лише в романах та фільмах; у дійсності він є брудним та компрометує своєю нелегальністю і тим, що займатися ним неминуче доводиться на слабо натягнутій линві, яка розгойдується між законністю та беззаконням. На жаль, поки існують війни, загрози війни і релігійний та ідеологічний тероризм, які щодня призводять до відомих нам втрат, практично неможливо, аби демократичні держави зреклися діяльності, від якої значною мірою може залежати їх безпека, дієва політика, спрямована на те, аби уникнути повторення трагедій, як от руйнування «веж-близнюків» чи вибухи на станції Аточа. На відміну від того, що відбувається в диктатурах, у вільних суспільствах, як от Сполучені Штати, існує незалежне правосуддя, вільна преса, Палата представників та незчисленні організації із захисту прав людини, які можуть викрити дані надуживання і спробувати їх виправити. Чому Сноуден не обрав цей законний шлях замість того, аби у свою чергу порушити законність та перетворитися на інструмент в руках авторитарних і тоталітарних режимів, які з його допомогою нападаються на «імперіалізм» та рвуть на грудях сорочку в ім’я свободи та прав,  що їх самі ж попирають без найменших докорів сумління? Його випадок дуже схожий на випадок Джуліана Ассанжа, який ігнорує правосуддя демократичних країн, відмовляється відповідати на звинувачення, висунуті йому за сексуальні домагання та зґвалтування у Швеції, яка є однією з воістину демократичних країн, і хоче продовжити свій визвольний хрестовий похід з Еквадору, де здійснювати своє право на свободу слова означає наражатися на те, що тебе оштрафують, запроторять до в’язниці чи конфіскують твоє майно, як про це заявляють нині всі організації незалежних журналістів з усього світу. 

 

У світі, в якому ми живемо, право на недоторканність приватного життя зникло вже давно. Задовго до шпигунів його зрівняли з землею жовта преса та глянцеві журнали, несамовитість політичної боротьби, коли у прагненні знищити супротивника без вагань витягують на світ Божий найбільші таємниці його особистого життя, та жага публіки вторгнутися у сферу приватного для того, аби задовольнити свою цікавість альковними таємницями, родинними скандалами, небезпечними зв’язками, інтригами, кепськими звичками, усім тим, що раніше заборонялося виносити на загальний огляд. Нині межа між приватним та публічним розмилася, і попри те, що існують закони, які на позір захищають недоторканність приватного життя, мало хто звертається до суду, обстоюючи її, тому що знає, що ймовірність того, що судді визнають його правоту, невисока. Тож попри те, що за інерцією ми продовжуємо вживати слово «скандал», дійсність позбавила його традиційного змісту та моральної цензури, яку воно містило в собі, і воно зробилося синонімом законної розваги.   

 

Мало сенсу в тому, щоби робити із Сноудена героя боротьби за свободу через його одкровення про те, що не лише  домогосподарки, професійні доброзичливці та бюрократи щодня порушують недоторканність приватного життя громадян, читаючи журнали, слухаючи радіо- чи дивлячись телевізійні програми, спеціально створені для того, аби її порушити – це велика медійна розвага нашої епохи, - але й шпигуни. Тріска в чужому оці здається більшою, ніж колода власному? Певною мірою так. Під час опитувань, проведених в Сполучених Штатах стосовно Сноудена, більшість респондентів схвалює те, аби американська розвідка записувала приватні розмови. Боюся, що не надто відмінною була б реакція громадськості більшості демократичних суспільств, які, як і Сполучені Штати, живуть з тривогою знову стати жертвами терористичних атак організацій на кшталт Аль-Каїди, які уперто намагаються покінчити з Великим Сатаною, категорією, до якої вони відносять усі світські демократії західного зразка.

 

Без сумніву, існує небезпека, що ця реальність занапастить інституції, на яких тримається демократія. Однак її також занапащають дії мас-медіа, які неправильно тлумачать здійснення права на свободу слова і перетворюють її на безвідповідальний гармидер. Свобода та законність однаково важливі для функціонування демократії, і здійснювати свободу всупереч закону є виправданим тільки в тих країнах, де закон суперечить свободі, тобто обмежує її чи порушує. Неправда, що в таких країнах, як Сполучені Штати чи Швеція, законність деградувала настільки, що, лише порушивши її, можна здійснити свободу. Ні Едвард Сноуден, ні Джуліан Ассанж не є ревними захисниками, а радше руйнівниками свободи, яку вони на словах обстоюють.

 

 

Маріо Варгас Льйоса, перуанський прозаїк, один з провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат.


Mario Vargas Llosa
Jubilar a los espías
El País, 14.07.2013
Зреферувала Галина Грабовська

 

23.07.2013