Катерина Каспер. Фото: ©Andreas Kasper
«Стилістична багатогранність і автентичність виконання – ці два терміни характеризують творчість українсько-німецької сопрано» , – читаємо на веб-сторінці Катерини Каспер, яка протягом 12 років поспіль успішно працює в ансамблі Франкфуртської опери.
Проте її виступи на сценах багатьох оперних театрів та фестивалів, серед яких фестивалі в Единбурзі, Брегенці, Бергені, Санкт-Маргарeтені (Австрія), Рейнгау, Лос-Анджелесі, Монреалі захоплюють і залишаються в пам’яті як рідкісні моменти подиву розкішним, гнучким, віртуозним співом. Катерина Каспер навчалася у Донецькій музичній академії імені Прокоф'єва у Раїси Колесник, продовжила навчання у Едіт Вінс у Нюрнберзі і завершила навчання у Хедвіг Фасбендер у Франкфурті, паралельно працюючи в оперній студії Франкфуртської опери (2012 – 2014 рр. ), та відвідуючи майстер-класи Ілеани Котрубаш, Марґріт Гоніґ та Тобіаса Труніґера. Дебют Катерини як учасниці Оперної студії на сцені Франкфуртської опери відбувся у 2011 році в партії Лісової пташки у ваґнерівькому «Зігфріді» . 2014 року вона виграла Міжнародний конкурс вокалістів імені Мір'ям-Гелін у Гельсінкі. З цього часу і розпочався зоряний шлях української співачки.
Дебюти в Берлінській Staatsoper в партії імператриці Аріани в опері Вівальді « Джустіно», європейське турне з оркестром B'Rock Orchestra під керівництвом Рене Якобса (René Jacobs) з партією Орасії в «Орфеї» Телемана, виступи в Оперному театрі Барселони та в Амстердамському концертному залі Concertgebouw мали сенсаційний успіх і отримали захоплені відгуки преси.
Творча і особиста доля Катерини Каспер тісно пов’язана з Франкфуртом і Оперою, яка неодноразова була увінчана титулом кращого оперного театру року.
Турне Європою та Південною Кореєю зі "Страстями за Матвієм" Баха у супроводі Фрайбурзького барокового оркестру під керівництвом Франческо Корті – ще один з важливих ангажементів співачки. В операх західноєвропейських романтиків і пізніх романтиків вона також не новачок: в її репертуарі Фраскіта і Мікаела з "Кармен" Бізе, Марта з "Марти" Флотова, Нанетта з "Фальстафа" і Una voce dal cielo з "Дон Карлоса", Верді, Наяда з "Аріадни на Наксосі" і Софі з "Кавалера троянди" Штрауса, Гретель з "Гензель і Гретель" Гумпердінка. Опери XX і XXI століть представлені партіями Титанії ("Сон літньої ночі") Бріттена, Молодої жінки ("Золотий дракон") Петера Етвеша на фестивалі у Брегенці. Цю партію композитор спеціально створив для Катерини у співпраці з Ensemble Modern. Блискуча спеціалізація співачки ефектно розвивається в операх бароко і класицизму.
Очевидно, що найбільша кількість партій з репертуару Франкфуртської опери свідчать про неабиякий досвід співачки у бароковому репертуарі (Аріана в "Джустіно" Вівальді, різні партії в операх Генделя, Честі, Кайзера). В Лос-Анджелеській опері співала партію Белінди в опері Персела «Дідона і Еней». Не випадково саме українська співачка як одна з найвідоміших інтерпретаторок опер Генделя була запрошена в Монреаль на роль Ачі в генделівській "Aci, Galatea e Polifemo" з оркестром "Аріон" під керівництвом Франческо Корті, а також у Базель і Відень з Базельським камерним оркестром під керівництвом Рене Якобса. З 2018 року Катерина Каспер постійно виступає в генделівських операх на провідних ролях: Ангеліка ("Орландо"), Ромільда ("Ксеркс"), Агілея ("Teseo"), Белецца в ораторії "Il Trionfo del Tempo e del Disinganno" ("Тріумф часу та розчарування") в Мангаймському театрі.
Катерина Каспер концертувала в програмах Паризької, Кельнської та Ельбської філармоній та у Королівському Фестивальному Холі з Лондонським філармонічним оркестром. У 2018 вийшов її дебютний альбом "O wüßt ich doch den Weg zurück... " з романтичними піснями про дитячі ігри та казкові світи. А у 2022 році з’явилися нові диски з творами Вайнберга у виконанні Тріо Vivente, "Вільний стрілець" (у партії Енхен) Вебера з Фрайбурзьким бароковим оркестром під керівництвом Рене Якобса, і пісенний німецький альбом "Ein süßes Deingedenken" з піснями Фанні та Фелікса Мендельсон, з яким була номінована на Opus Klassik 2023 категоріях "Співачка року" та "Найкращий запис камерної музики".
Мені пощастило декілька разів слухати Катерину Каспер у партіях Ангеліки в "Орландо фуріозо" і Тіграна в "Радамісто" Генделя. Моцартівські партії – одна з окремих великих сторінок оперної кар’єри Катерини. Услід за Паміною в "Чарівній флейті", Сюзаною у "Весіллі Фігаро", Церліною в "Дон Жуані" українська співачка отримала запрошення виконувати головну партію Венери у маловідомій опері 15-річного Моцарта «Асканіо в Альбі».
Пропоную читачам післяпрем’єрну розмову з українською співачкою про раритетну постановку опери В.А. Моцарта «Асканіо в Альбі» у Франкфурті.
Катерина Каспер. Фото: ©Barbara Aumüller
Аделіна Єфіменко: Чим зацікавив Вас цей наново відкритий Франкфуртською оперою раритет після Вашого досвіду виконавиці оперних партій зрілого Моцарта? Чи була для Вас партія Венери в юнацькій опері Моцарта емоційно і технічно легшою у порівнянні з його зрілими творами?
Катерина Каспер: Відкривати для себе нову оперу Моцарта дуже цікаво саме по собі. Щодо рівня складності музики Моцарта, можу сказати наступне. Існує стереотип, що співати Моцарта дуже "корисно", це є основою музичної та вокальної підготовки співака, що музика Моцарта – це фундамент, на якому треба будувати. Чим більше я співаю музику Моцарта, тим більше думаю, що я, можливо, завжди тлумачила це твердження неправильно. Раніше я вважала: якщо Моцарт – це все і вся, то це щось дуже базове, щось маленьке, щось початкове. Щось таке, що треба опанувати, перш ніж переходити до "великих речей". Тепер я визнаю, що співати музику Моцарта насправді нелегко. Вона, так би мовити, не для початківців. Хоча, звісно, це правильно, коли ти стикаєшся з його музикою на ранніх етапах навчання. З Моцартом ти розвиваєшся, зростаєш у своїх здібностях. Його музика справді дуже вимоглива, чи то в "простих", витончених, тендітних мелодіях, чи то у віртуозних колоратурних феєрверках. Для мене роль Венери не була ні легшою, ні складнішою, ніж інші партії, які я співала досі. Кожна з них по-своєму висуває високі вимоги до співачки. І взагалі, якщо ставити високі вимоги до виконання музики – це завжди нелегка робота.
Аделіна Єфіменко: Як відомо, "Асканіо в Альбі" – типовий твір «на замовлення». "Festa teatrale" присвячена історичній події – шлюбу ерцгерцога Фердинанда Австрійського і спадкоємиці чотирьох герцогств Марії Беатріче д'Есте, доньки герцога Моденського. Весільні торжества разом з прем’єрами двох опер (15-річного Моцарта і 72-річного Йоганна Адольфа Гассе) відбулися в Мілані в 1771 році. "Festa teatrale" юного Моцарта мала сенсаційний успіх і залишила у тіні оперу "Руджеро" маститого майстра. Незважаючи на успіх, спроба молодого Моцарта отримати місце придворного композитора не увінчалася успіхом. Тягар провини за недооцінку юного генія лишився, однак, не справою ерцгерцога. Це рішення, як і всі інші, прийняла його авторитарна матір. Ваша роль Венери відтворює власне не стільки образ римської богині краси і любові, скільки є панданом особи Марії Терезії. Чи виникали через це акторські складності в процесі втілення такого амбівалентного образу Венери-Імператриці?
Катерина Каспер: Саме так, роль Венери – це, так би мовити, комплімент від Моцарта Марії Терезії. Богиня Венера алегорично уособлює правлячу імператрицю Марію Терезію. Це замовлення було для нього надто важливим, і він старанно та з ентузіазмом працював над твором, хоча умови та обставини були не найкращими. Das Festspiel на дві дії була створена всього за дванадцять днів. Неймовірне досягнення для 15-річного юнака. Ймовірно, він хотів і потребував догодити їй. Його батько Леопольд Моцарт вважав "безсмертною честю" те, що його синові дозволили написати оперу для весільних урочистостей ерцгерцога. Навіть Моцарт був залежним від сильних світу цього. Тому я тим більше можу уявити його розчарування, коли його не запросили як придворного композитора до Мілана. І ми знаємо з листів, як Марія Терезія писала про це синові. Ці слова не роблять їй честі в моїх очах: "Я не розумію, навіщо, і я не думаю, що вони потребують композитора або таких нікчемних людей... Вони не повинні обтяжувати себе такими нікчемними людьми". Такі митці – "як жебраки, до того ж у нього велика сім'я". Aле Йоганн Адольф Гассе мав рацію. Прославлений композитор великодушно визнає: "Цей хлопець нас усіх відправить у забуття".
Kateryna Kasper (Venus) in „Ascanio in Alba“ im Bockenheimer Depot. Foto: © Monika Rittershaus
У нашій постановці режисерка Ніна Брацьєр (Nina Brazier) хотіла представити Венеру як сильну, рішучу, дуже впливову, лідерку, домінантну керівницю якоїсь компанії, справді як авторитарну особистість, яка також використовує свою надзвичайну владу для маніпулювання. Фізично для акторської гри мені потрібна була чітка, дещо негнучка, жорстка постава. Треба було підкреслити твердість і холодність. Ці характеристики мають мало спільного з музичним жестом Моцарта. Відтворити все це зовні фізично, водночас співаючи живу, яскраву, урочисту музику Моцарта, було справді непростим завданням.
Аделіна Єфіменко: Шлюбна дипломатія Марії Терезії славетно відома. Достатньо згадати крилату фразу Імператриці: «Нехай інші воюють, а ти, щаслива Австріє, одружуйся!»(«Kriege mögen andere führen, du, glückliches Österreich, heirate!). Дотримуючись вмілої шлюбної політики дому Габсбургів, імператриця Марія Терезія видавала заміж молодших з 16 своїх дітей по всій Європі. Зрозуміло, що для святкування події одруження сина потрібний був алегоричний сюжет. В опері "Асканіо в Альбі" Асканіо уособлює ерцгерцога, Венера – правительку Марію Терезію, яка закликає Фердинанда побудувати нове місто і стати королем Альби. Цікаво, що макет міста Альба на сцені нагадує банківські вежі Франкфурта. Наречену Беатріче символізує пастушка Сільвія, яка лише має довести, що гідна стати вірною дружиною майбутнього короля. Типово ритуальним є фінал – священик Ачест веде двох наречених до вівтаря. Happy End! Чи не був такий сюжет надто простим і надуманим для Моцарта, який роком раніше створив шедевр – оперу «Мітрідат – цар Понтійський», що не поступається його зрілим операм?
Катерина Каспер: Я б теж дуже хотіла про це дізнатися. Але я можу тільки фантазувати з цього приводу. Звичайно, я б із задоволенням запитала самого Моцарта... Його описують як людину веселу і товариську. Мабуть, він був би не проти життєрадісності та щасливого фіналу. У будь-якому випадку, йому вдалося написати чудову музику, незважаючи на простоту сюжету. З його листів до сестри ми знаємо, що дорога до Мілана тривала вісім днів і була дуже важкою, і що він не мав багато тиші і спокою, щоб писати на місці (лібрето не надійшло до Зальцбурга, тому він дуже пізно приступив до роботи). Будинок, де живуть Моцарти, повний музикантів. Над ними грає скрипаль, по сусідству дають уроки співу, а з іншого боку займається гобоїст. "Das ist ein lustig komponieren! Es gibt einem viel Gedanken!" ("Тут весело компонувати/ складати музику! Тут є безліч ідей !" Припускаю, що Моцар із задоволенням писав цей твір.
Аделіна Єфіменко: Музика опери розкішна і вражає віртуозністю, гнучкістю, елегантністю, мелодійною красою, часом демонстративною декоративністю хорової партії. Скільки в музиці "Асканіо» майбутнього Моцарта?
Катерина Каспер: В "Асканіо", безумовно, можна впізнати деякі музичні елементи, певні мелодійні звороти, гармонії або оркестрові фарби, які характерні для зрілого Моцарта і які можна знайти в його пізніх творах. Під час репетицій мене не полишало відчуття, що певні уривки мені щось музично нагадують. Наприклад, "Se vuol ballare" Фігаро, яке можна почути в хорі Асканіо, або мелодія арії графині, або оркестровий супровід тріо хлопчиків з "Чарівної флейти"...
Аделіна Єфіменко: Очевидно, що така практика виведення на сцену алегорій і еквівалентних фігур була досить розповсюджена в практиці барокових вистав. В операх зрілого Моцарта очевидний пріоритет індивідуальних характерів, стосунків, зіткнень, відтворених в музичній драматургії, для якої вже не придатні барокові арії da capo. Однак режисер франкфуртської постановки Ніна Брацієр відкрила інші перспективи. Сценічний ритм постановки розкручується на кшталт політичного шоу, а фантастична сценографія (сцена-коло Крістофа Фішера) виконана у стилі Science fiction. Таке враження, що ми споглядаємо планету «Венера» у потужний телескоп і бачимо замість міфологічного гроту Венери зал парламенту, конференц-зал, прийомний зал Венери-президентки з різними атрибутами влади: прапори, трибуна для проголошення промов. Німфи і грації, Фавн, пастухи і пастушки не танцюють, а поводяться поважно. Всі – в діловій уніформі, з діловими зачісками і імпозантною поставою. Різкий контраст між явним і удаваним відтворює свято кольорів: яскрава цитринова зала, замість традиційно сірих або чорно-білих костюмів – рожеві, сині, жовті. Єдине, що залишає дизайнер Генрієта Гюбшіан незайманим на далекій планеті «Венера» – біле весільне вбрання нареченої Сільвії. Як на Вашу думку, наскільки ця режисерська ідея симбіозу вигаданого і реального відтворила початковий задум опери Моцарта на лібрето відомого поета-сатирика того часу Паріні?
Kateryna Kasper (Venus) in „Ascanio in Alba“ im Bockenheimer Depot. Foto: © Monika Rittershaus
Катерина Каспер: Я не думаю, що сам Моцарт мав намір розмістити в цьому творі критику. Можливо, таку ідею мав Джузеппе Паріні, важливий діяч італійського Просвітництва. Він був відомий своєю соціальною критикою. Надмірне вихваляння богині Венери (тобто Марії Терезії) протягом усієї п'єси здається сьогодні занадто перебільшеним, але, можливо, саме так воно і виглядало на той час. І ця постановка, здається, підкреслює саме соціальні та політичні виміри п'єси й лише переносить їх на сучасну арену.
Аделіна Єфіменко: Очевидно, констеляцію конфлікту «матері-сина» Моцарт не мав бажання загострювати у цій опері. Трагічні підтексти як то перетворення любові на контроль і маніпуляцію аж ніяк не пасували до весільного свята. Але протиставлення авторитарної імператриці інфантилізму майбутнього правителя лежить на поверхні і відчутно в музиці, не зважаючи на абсолютну перевагу мажорних тональностей. Єдиний, хто страждає (але також в мажорі) для посилення ліричної лінії в опері – це наречена, що проходить випробування на вірність закону (sic! не любові, а обов’язку)! Перевага розуму над почуттям, обов’язку над свободою поряд з просвітницькою ідеєю твору – заснування нового міста та нової держави – типові для доби класицизму. Але в мене виникли паралелі Асканіо з Енеєм який на місці зруйнованої Трої мусить заснував нову Трою. Але для цього він зраджує коханню і покидає нещасну Дідону. Ціна нової Трої – зруйнований Карфаген. До речі, за грецькою міфологією Асканіо є сином Енея і Креузи, отже Венера – його бабця, а не мати, але для оперного лібретиста ці нюанси другорядні).Чи виникали у Вас паралелі з іншими операми доби бароко чи класицизму з Вашого репертуару, які розвивають подібну тему переваги політичних інтересів над особистими?
Катерина Каспер: У багатьох барокових і класичних операх політичні інтриги, боротьба за владу та соціальна динаміка відіграють центральну роль, нерідко за рахунок особистих стосунків та емоцій. На цю тему контрастів перше, що спадає мені на думку, – це текст арії Аспазії з опери "Mitridate, re di Ponto", яку я дуже люблю співати: «Al fiero contrasto / Resister non basto: / E strazia quest’alma / Dovere ed amor». («Перед жорстоким контрастом / Я не можу протистояти: / Душа розривається на частини між обов'язком і коханням».)
Паралелі Асканіо з Енеєм насправді дуже цікаві. Я не знаю, з якими ще операми можна порівняти "Асканіо". Пізніші опери Моцарта набагато складніші за змістом, але, безумовно, можна знайти певні подібності та паралелі, якщо їх досліджувати.
У "Милосерді Тита" політичний обов'язок та інтереси держави часто беруть гору над особистими почуттями. В "Чарівній флейті", наприклад, політична тема посідає важливе місце, особливо у зв'язку з випробуваннями, які повинні пройти Таміно і Паміна, щоб стати членами суспільства Храму Мудрості. Однак в опері також розглядаються такі теми, як чеснота, свобода і просвітництво, які обговорюються в політичному контексті.
У "Юлії Цезарі" Генделя особисті стосунки персонажів часто слугують інструментом у досягненні політичних цілей. "Радамісто" та "Ксеркс" – це також про політичні інтриги та боротьбу за владу. Однак сюжет тут також сильно зосереджений на особистих та емоційних переплетеннях персонажів.
Але, відверто кажучи, мене це менше цікавить. Це більш музикознавча робота, моє ж завдання – втілити твір на сцені, донести в звуках та грі ідеї та емоції до слухачів якомога правдивіше і в багатьох вимірах.
Kateryna Kasper (Venus) in „Ascanio in Alba“ im Bockenheimer Depot. Foto: © Monika Rittershaus
Аделіна Єфіменко: Тоді питання до Ваших виконавських завдань. У лібрето «Асканіо в Альбі» послідовника Руссо Джузеппе Паріні Моцарта зацікавили перш за все ідеї Просвітництва, що відкривали дорогу для музичних експериментів, наприклад, герої залишаються на сцені після арій, що розмикає музичні номери і посилює динаміку дії. Конфлікт відсутній, але Моцарт створює його музичними засобами. У непохитній стабільності виконання партії Венери Ви створили разючий контраст з музичними номерами наречених. Як суть цього контрасту реалізується музичними засобами?
Катерина Каспер: Я впевнена, що мені вдалося це досягнути лише завдяки звуковій мові Моцарта. Її слід підкреслювати, а не згладжувати. Його музичний діалог побудований на сильних контрастах. "Світлотінь" була однією з його найбільших сильних сторін і високохудожнім прийомом. Тональна мова Моцарта була відкинута консервативними естетами свого часу через її брутальність", – пояснює Ніколаус Aрнонкур у своїй книзі "Музичний діалог" (Der musikalische Dialog). Мені довелося деякий час шукати відповідне забарвлення для нашої Венери. Тому що я не можу і не хочу співати цю музику жорстко. Під час репетицій ми намагалися знайти спосіб, щоб Венера не звучала "занадто красиво". Це нелегко. Музика красива, урочиста, жива. Але деякі "інструменти" допомагають підкреслити суворість характеру нашої Венери: чітка дикція, чіткий початок звуку (ein klarer Einsatz der Töne), ясна, впевнена постава тіла і голосу, фізичний спокій, неначе зберігаючи холодну голову, водночас виконуючи божевільні колоратури дисципліновано і точно, так, ніби це не коштує зусиль.
Аделіна Єфіменко: Вокальні партії «Асканіо в Альбі» віртуозні і вкрай складні. У цьому аспекті 1771 рік фактично став переломним, оскільки після провалу "Руджеро" Гассе епоха opera seria остаточно завершилася. Наставала нова ера. Але чи знадобився Вам в ролі Венери Ваш попередній досвід з бароковими партіями? Які вплили барокового стилю і вокальної техніки Ви відзначали би в «Асканіо в Альбі», особливо у період штудіювання партитури?
Катерина Каспер: Досвід роботи з бароковими операми, безумовно, корисний при роботі над партіями Моцарта. Важливо розуміти, що Моцарт народився, коли Гендель був ще живий. Звичайно, стиль співу змінювався знову і знову, особливо в мистецтві орнаментації, але ж цілі співочі школи, сповнені традицій, не змінювалися так швидко. Співаки Моцарта не заспівали раптом інакше. Як це було характерним для епохи бароко, партії Моцарта (зокрема, Венери) вимагали віртуозної вокальної техніки з використанням колоратури, трелей і широкого вокального діапазону. Барокова теорія афектів вплинула на виразність Моцарта і на те, як він зображав емоції у своїй музиці. І звичайно, його арії можна, a іноді треба (як у Венери) прикрашати орнаментами, щоб підкреслити особистий стиль співака, індивідуальну інтерпретацію, як це було прийнято в епоху бароко.
Kateryna Kasper (Venus) in „Ascanio in Alba“ im Bockenheimer Depot. Foto: © Monika Rittershaus
Аделіна Єфіменко: Які опери з репертуару бароко і класицизму, Генделя, Моцарта та інших композиторів, з тих, що Ви ще не виконували, неодмінно мрієте заспівати у майбутньому?
Катерина Каспер: О, їх багато. Я рідко співаю одну партію багато разів, натомість постійно вивчаю нові. Але найбільше захоплення в мене викликають складні ролі, які не тільки музично багатогранні, а й багатошарові за змістом або проходять розвиток у своєму оперному житті. Це найцікавіше. Я б хотіла створити всі великі жіночі партії Генделя. Альчiна, Роделiнда, Клеопатра і так далі. Також є багато Моцарта, якого я ще не співала. Я з нетерпінням чекаю наступних проєктів, де заспіваю Донну Анну, Електру та Фйорділіджі. А перед тим, як співати Графиню, хочу багато разів втілити Сусанну, яку вже співала. Мені дуже подобається ця роль. Але мене не менше цікавить музика інших епох. Я сподіваюсь заспівати Бланш у "Діалогах кармеліток" Пуленка, Маршальшу в "Кавалері троянди" і Мелізанду Дебюссі. Цей список можу продовжувати нескінченно. Маю багато мрій.
Аделіна Єфіменко: Велика подяка, Катерино, за нашу розмову і за Вашу творчість. Подяка й нашим читачам, що дочитали наш великий текст до кінця. Отже, підсумуємо.
Підсумок 1. Як відомо, Марія Терезія нагородила Моцарта за роботу по-королівські. Окрім гонорару, композитор отримав золотий, всипаний діамантами годинник з портретом покровительки Марії Терезії. Тим не менше, для імператриці музика, як і все інше, зокрема Моцарт зі своєю оперою був не генієм, а лише засобом посилення політичних інтересів її держави. Моцарт, неодноразово переживши приниження від зверхньо-принизливих дарів можновладців, рано зрозумів, що свобода і місія вільного творця хоч і крихкі, але цінніші за життя.
Підсумок 2. Засилля влади, маніпуляція, зрада, боротьба політичних лідерів на шкоду державі і людям не змінилися з часів давній імперій до сьогодні. Тоталітарні держави корумпують демократичних політиків. Мегаконцерни знищують малий капітал, природні ресурси. Можна насолоджуватися блискучою музикою ранньої опери Моцарта, але можна побачити в ній відображення кризи нашого суспільства і світової політики.
Розмову вела Аделіна Єфіменко.
27.04.2024