"Українська Республіканська Капеля"... Про неї писано вже стільки по всіх часописах Европи, стільки витрачено атраменту, стільки наставлено "викличних знаків", що смішним, навіть, буде наше суперництво з "LeTemps", або "Temps". Але...
..."Українська Республиканська Капеля"... Дивно те, що по якійсь чудовій асоціації це слово не пригадує мені зовсім, як треба було-б думати, ні білих хаток українського села з тонкими сілуетами вітряків на широкому полі, не пригадує мені "лани і гори", "Дніпро й кручі"... Образ цілковито инший, діаметрально протилежний встає перед моїми очами при слові "Українська Капеля".
...Великі бульвари Парижа... саме "Boulevard des Capucines". На розі трьох вулиць, кипучих, як вода в котлі, як саме модерне життя, вулиць дишащих гудками "taxi" й веселим гомоном паризької товпи — на розі трьох гомінких вулиць — величезна плакатна стінка й на цій стінці чотирі двох-сажених плакати з такими-ж "саженними" блакітними літерами:
"Theatre des Champs-Elysees
Choer National Ukrainien
Sous la direction artistique
du Professeur Kochitz
й — усе...
А на долі — підкреслено:
"Прольонґовано по спеціяльній просьбі публики".
Під плакатом — юрба народу. Кокотки, денді, бульварєрі, військові, мідінетки...
Що це таке "Українці"? — питає размальована як всі парижанки панночка.
Ви не знаєте, що таке Українці, pauvre pеtite... Ви не знаєте... Весьсвіт знає, а Ви — ні — каже якийсь солідний добродій — та пійдить, cherie, не поскупитесь на 5 франків — так мріяти потім будеть про Ukrainiens. — Hein"....
І якимись жалкими й мізерними здаються мені наліплені десь у долі афішки з "Ballet Suedois" (один з найбільш модерних новин Столиці Світа) із... "Ballet Imperial Russe" в трокадеро.
Другий образ виринає в памяти. Шостиярусний театр "Champs-Elysees", один з найбільш фешенебельних театрів Парижу. В залі — найвибранійша публика. Смокінги, фраки, туалєти від Палєна й Ворта. Перфуми й бріліянти з "Ruedelа Paix"... Під дверими театра шелестять лімузіни й "Rolls-Roїss'u" з шоферами в лівреях й, частенько, з коронами на шапках...
...Дзвінок... Тихо...
І ось... на сцену Champs-Elysees... на світову арену красного містецтва, поважно, тихо, як би соромлючись самих себе, з двох боків виходять два "капеляне" в пишних, з смаком вибраних убраннях... За ними инші...
І — гром аплодісментів, що одразу переходять до овації...
Ідуть инші... Стали... Тихо...
Конфузно, якось "бочком", на ходу кланяючись виходить "сам" Кошиць у фраці.
Тут вже не гром — а буря...
"Vive Kochitz"... — "Vive l'Ukraine"...
І тиша, мертва, гробова, сходить на екзальтовану залю лише тоді, як панночка, що стоїть ліворуч Кошиця, заграє на сопілці "тон"...
З першого звука чудового, дійсно артистного співу до рафінірованої, напарфуненої й розодягнутої Европою залі, з естради раптом вривається міцно, як та буря, відгомон чогось нашого: мягкого, але голосного, ніжного, але азіятського, скифського... відгук того, чого не знають і не зрозуміють нарешті ніколи Парижане з їх тонкою, але занадто індівідуальною культурою.
І, саме, цей контраст, небувалий і цілком невідомий для них захопляє їx до екстаза.
...Ніби то, ввалились на естраду дикуни з Нової Зеляндії — і ...несподівано заспівали таке, що не снилося, навіть самому старому maestro Сен-Сансу.
Тенор заспіває "Боришполя" того "Боришполя", що скрізь вже грають по усіх кафе й що насвистують Парижане по вулицях.
Тишина преривається щопотом: "Incroyble"... "Inesistible"... "Rаviseant"... "Epatant"...
Инших виразів — не чути. Бісірують того нещасного "Боришполя", а певніще тенора до 4–5 разів.
"В антракті у Кошиця замлівають остаточно руки від "scheon-hand'is", за кулісами й застиває на обліччу мила, але страстнотерпцю подібна усмішка, а "вездесуща" пані Вольска, присяжна перекладчиця при Капелі, не встигає навіть перекладати свому Шефові всіх компліментів закулісних гостів.
А які гості! Хто тільки не був за цими кулісами...
І Айседора Дункан з своєю школою, і Маршали Франції, і найвищі музикальні критики і парляментарні діячі й ґазетярі...
Виходимо... У артистичної брами — знов товпа... Апльодісменти... І вітають виходячих з театру, скромно одягнутих, навіть соромливих від свого небувалого успіху "Ukrainiens" — експанзівна французька ґалерка, що утворила Патті й Сарру Бернар.
Нашу Капелю возить по всіх місцях Европи славнозвісний Шурман, найвидатніший з impressario світу, мемуари якого колись друковались у "Вѣстникѣ Европи", в витягах; impressario, який ніколи не опускався нижче Карузо, або того же Патті, який має ордена й подарунки від всіх "великих міра сего".
І ось тепер від Карузо — стрибнув прямим шляхом до тих "Ukrainiens", про істнування яких два роки назад і не знав ніхто... до Скифів...
Най простять мені наші "Шефи", але здається Капеля наша — це єдине дійсне українське представництво у Парижу. Така думка мимоволі прийде в голову, як побачиш в театрі Champs-Elysees недалеко від ґрафа Тишкевича —п. Галіпа, а далі Галичан, Тимошенка, ... Моркотуна та инших "ділаючих" ворогам на славу, церкві й отечеству на гибель.
Останній маршрут Капелі був такий: Варшава—Берлін—Париж (7 днів) —Ліон—Барцельона (де, як що не помиляюсь, Іспанці запросили їх також спеціяльно співати для свого Хорового Товариства) а знов Париж (3 дні) — Брюсель — і... знов Париж; і на цей раз вже другий місяць без перерви.
А дальше: Анґлія й, звичайно, Америка. Затим — нема куди. Хиба на Марс!...
Якого-б ще діфірамба написати?
Додам лишень то, що "Боришполь" й "Почаєвськую Мати Божу" вже переклали на французьку мову й вже співають, або співали на концерті якогось французького хорового товариства.
Ще хотілось би додати, що музикальний критик "Temps" закінчив (з місяць тому назад) свою величезну статтю про Український Хор порадою:
"найкраще було б, щоб Дирекція Великої Парижської Опери пригласила і Українців в свої залі поспівати перед всім оперним хором... Хай Парижський Хор научиться співати, як слід."
[Воля, 01.05.1921]
08.05.1921