я повернувся в Ґранаду: вона не зникла – зелені пси їх брунатна сеча – коні брички і мотоцикли і почорніла церква – немов свіча   і достиглий солод тіла і мандарини і спогад колишній – загуслий мед хмара замість перини над черепицею La Merced   і якщо б серед вулиць собачих згадати усе що я тут забув: кожен життя своє якось партачить пробуючи солод на звук  

  я позичив би горло в дрозда і грав на лютні поки б ти розкидалась шовками й парчею спідниць і казав би: не знати хто кого любить що моїм елегіям більше пасує лютий пощипуючи струни – лежачи горілиць   голосом – сріберний перстень із перламутром – просиш щоб я вполював п'ятнадцять лисиць для шуби з відливом з синього хутра щоб шили її в кравецтві «Сини й Перельмутер»

    японський поет Санґі Масацуне – з середньовіччя пише про гори Йосіно – і про те що селянки перуть прали також в Джуринці – в місці її запліччя – до першого снігу на головах патиччя до схопленого ревматизму селянських рук   і також надходила осінь – не з гір – з Горб-долини тулилися бджоли у тріщинах цегли а перед снігом дощі немилосердно лили і риба на дно лягала бо вибилася із сили

  внадився сніг у мій дворик вгніздився на кущ малини убрався у шати й корони – словами моїми –   я можу його струсити з куща – можу стати на груди голодних більше – ніж ситих – що мені буде? –   а будуть пагорб і схили і білий папір мовчання Босх на обкладинці «Схими» Бог всепрощання   й між снігопадом і снігом поміж життям і смертю

  кожного січня – одне й те саме – зелені дрозди й пурпурові – прирікають троянду на смерть випиваючи з неї клейкий мед з її тіла і крові   приймаючи їх причасників і убивць показуючи це мені – поету шепочеш тихо на вухо: корись кожна троянда зісохне колись можливо у середу   якщо знати сади медоносних троянд тобто ключ із замком у дверях то нехай буде воля Твоя

  це дрантиливе життя і з дощами Різдво я зустріну з тобою – тобто удвох при звізді при столі при пшениці зі слів в домі вдягненім в хутро колючих гірлянд у родинному колі птахів і бидлят призабутих волхвів   але перша звізда що попроситься в дім що зі Сходу на сходах зіб’ється з путі що застрягне ув оці дверного замка ти попросиш впустити: нехай увійде бо дощить бо звізда бо веде

  коли риба в ріці знайде свій жолоб і коли проковтне повітряний жолудь місяця – (діамант – в оці; плавники – срібні) – ми з рибою двоюрідні – хоча співчуваю рибалкам які без улову бо сам нічого не маю; – слово   можу бути один із самотнім віршем що робити із ним – ще не вирішив бо записаний він на риб’ячім серці на тремтливій воді - на парчевій пошевці так – ні для нікого каліграфічно

  переходять хмари небо убрід наче корови: одна – загубила ріг а інші – стадо – впали на луг де ростуть конюшина будяк лопух і навіть глечики білих латать ось чому вони аж сюди летять   та безрога лиже перетинки крил хто творець її – хто її створив? і чого вона на домом моїм висить ані тіні – ні молока не просив ні дощу ні снігу – ні пір’я ні хутра може в неї така покута?  

  Я приїхав в дощ – в самотність – в Марбурґ черепиць луска – й шукати марно хто з рослин – пасльон чи пастернак? осінь – роверист на схилах замку все мабуть із запитальним знаком все мабуть лиш горілиць й навзнак   приведе тебе кудись тераса ввечері – ось служба лютеранська заспівають псалм і щось з бітлів група зі студентів замість півчих слиною і пальцем гасиш свічі

  дожився: забув перший рядок вірша – у домі – як знаєте – на сімох вітрах – півночі його шукаю півночі ллє наче з відра б’ється об стіни будинку вітряк вийшов – з петель знімаю   нащо шукаю вночі ті кілька слів? серед паперів беру їх слід наче лис який втратив здобич меншає тих кому б подзвонив мабуть рядок  цей – один із них – однини перша особа –