Будь що будь, факт такий, як розвязанє двох огнищь житя руского у Відні заставляє нас подумати троха основнійше над тим, чим були ті товариства для нашоі суспільности, що вони внесли або силувались внести в неі і чого б ми в разі йіх відновленя в праві були по них надіятися.

 

[Листи до редактора „Зорі“].   І.  

[Хлібороб, № 18-19, 1.Х, c. 137—139]   Сучасна казка*   (Посвячую Іванови Сандулякови з Карлова).   Був собі кожух. Простий баранячий кожух, навіть не надто новий, правда, не латаний та вже порядно проходжений, просяклий запахом людского поту, з поблеклими від давна прикрасами, що колись надавали єму характер типового покуцкого кожуха. Словом, тепер то був кожух звичайний, будденний, невидний, не цікавий для етнографа-аматора і на око не маючий найменчого права до гордости.  

  І.   Гостина трупи руского театру народного у Львові розпочалася доволі гарно, а скінчилася повним фіяском, трохи що не розбитєм трупи. Се факт незаперечений і безперечно дуже сумний, тим сумнійший, що не припадковий, а випливає з цілого супрягу обставин, серед яких живе наша сцена.  

  (Реферат на вічу снятинскім.)  

Д. 31 января н. с. розпочався у Львові, а д. 2 фебр. скінчився перший зйізд галицкоі партіі соціяль-демократичноі. Зйізд той радив у великій салі ратушевій, а складався він з делегатів (около 40) і з гостей (около 140, в тім числі й справоздавці газет, при чім годиться зауважити, що аранжери зйізду вважали відповідним запросити редакціі часописів ворожих рухови соціяльдемократичному, як "Dziennika polskiego", "Przeglądu" ітп., а не запросили редакціі "Народа", ані скілько знаємо, жадноі іншоі з руских редакцій).

Не стілько для особистоі сатісфікціі, скілько для ілюстраціі, як серіозно і чесно веде "Дѣло" полеміку особисто і яким оружєм побиває своіх противників, я зважуюся положити перед очима читачів "Народа" і піддати під йіх суд отсі два документи.   1. В н-рі 30 "Дѣла" з д. 7 (9) фебр. під написом "З регістру клевет" уміщено слідуючу гарну статейку:  

Орган парискій "Le Figaro" вважав чомусь потрібним в 41 нрі сего року заблудити до Галичини, "краю так гарного і наскрізь оригінального" і посвятити своіх читачів в тайни нашоі "новоі ери". В статейці "Les nationalites en Autriche" розказує співробітник сеі часописі, що в Австріі є чи мало народностів, так що пануючому приходиться бути правдивим поліглотом, щоби міг порозуміватися з своіми підданими. Всі ті народности дуже лояльні для дінастіі і цісаря, але між собою бються що мають сили.

З початком сего року наша галицка Русь стратила двох людей, котрих память годиться спомянути добрим словом. У Львові вмер д. 29 января в ночи Дамян Гладилович, професор рускоі гімназіі, голова тов. імени Шевченка, член, а зглядно виділовий усіх народовских товариств у Львові і аміністратор "Дѣла" від самого початку єго заснованя. Покійний був характер наскрізь чесний і прямий, робітник невтомлений а притім скромний і тихий як мало хто з єго сопартійників.