Іван Франко

[Зібр.тв., т. 21, с.98–109]  
27.11.79 | |
[Зібрання творів в 50 томах. Том 20, с.57—61]  
26.11.79 | |
[Зібрання творів в 50 томах. Том 20, с.69—73]   — Черепаха їде!  
26.11.79 | |
[Зібрання творів в 50 томах. Том 20, с.62—68]   Ні, не видержу! Не можу довше видержати! Мушу прилюдно признатися до гріха, хоч знаю наперед, що на душі мені не буде легше від того. Адже ж відплата тут неможлива, бо яка ж відплата може винагородити невинно пролиту кров, надолужити замордоване життя?  
26.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 19, с.144–341]   повість із сучасного життя   ЧАСТЬ ПЕРША   I   Пані Олімпії Торській мусило щось страшне приснитися. Вона напруго кинулася в ліжку, затрепала ногами, мов підстрелений птах, розмахнула руками, мов потопаючий, і, вдарившися одною рукою о дерев'яну побічницю ліжка, закричала крізь сон:   — Рятуйте! Рятуйте!  
26.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.333–374]   І  
26.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.146—149]   Відома приповідка говорить: «Коли два скажуть тобі, що ти п’яний, то лягай спати». Два шляхетні польські графи, Бадені і Пінінський, доказали мені дуже досадно, що я не належу на політичну арену. Отже, я поклався на історію літератури, етнографію та інші подібні подушки і «слухаю чмелів», як говориться у нас.  
25.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 22, с.504–505]   Казка   І   Якось-то раз в саму глупу північ ішла селом бабуся, вся в білому, з великою торбою за плечима. Іде й спотикається, паличкою поперед себе дороги шукає, зовсім так, як сліпа. Аж ото насупроти неї чалапкає друга бабуся, чорна-чорна, як вуголь, уся в лахмітті, обшарпана, обтраскана і також з торбою за плечима.   — Пома[га]йбі, Доленько! — сказала чорна бабуся.   — Здорова була, Бідонько! — відповіла Доля.  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 22, с.7–29]   І   Раз якось у двох різних селах Східної Галичини, але одного й того самого року, одного й того самого дня, а власне в провідну, або так звану томину, неділю вродилися два хлопчики. Отим-то обох їх охрещено іменем Хома.  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.70–76]   В похиленім у воду корчі при березі, обслонена крутими лозовими гілляками, лежить здорова щука. Вона спить. Помаленьку вона рознімає свою пащеку і випускає воду зівами. Лежачи животом на м’якім намулі, вона легесенько грає в воді червонуватими крилами і хвостом, її відкриті очі не бачать нічого. Вона спить як добре поліно, а в її риб’ячім мізку, мов легенькі хмарки, пролітають невиразні мрії.  
24.11.79 | |