Музи не мовчать, коли говорять гармати, а урнам, куди електорат має виливати своє волевиявлення, сказали заклеїти писки.

Для тих, хто ще не звик до того, що ми – центр глобуса, є прикра інформація: так, ми ним є, і нема на то ради. 

Поляки вибирають, кого з політиків клястимуть у найближчі роки, і програють у футбол молдованам, євреї згадують Голду Меєр і думають, що робити з Сектором Гази, а в Україні готуються до зими, яка традиційно прийде несподівано.

Тепер точно відомо – якщо спалахне конфлікт між прихильниками культу карго десь у Мікронезії чи сильно посваряться алеути з інуїтами, то і там «знайдуть» український слід

Поступово звикаємо до нового календаря і взнаємо, що таке шатдавн і Фіцо. Коли карта ляже, то і до НАТО з ЄС притремося.

Росіяни майже навчилися вимовляти українське слово «контрнаступ» і звикають до «прильотів» від Севастополя до Петербурга, притомні люди чекають виборів у Польщі.

У букмекерських конторах можна було б робити ставки: що станеться скорше – Кадиров піде показувати TikTok гуріям у джаннат аль-фірдаус чи африканці дочекаються відкриття «зернового коридору»

Сорочинський ярмарок у Львові чи Ялтинська конференція у Києві нікого не вражає; як і те, що цілий держсекретар США їздить до Києва, як на роботу, – то чого дивуватися, що колись всесильний олігарх у цюпі?

Злети Магучіх і Усика ще більше підняли настрій співвітчизникам після приземлення Пріґожина й Уткіна. Огляд подій тижня в Україні.

«Я маю мрію», – так колись говорили люди розумні і не дуже. Виявилося, що і в мене є мрія – нехай Саркозі почитає Меркель «Муму». Бажано в оригіналі.