Війна має доленосний, сакральний вимір. Це шанс для українців почати «з чистої сторінки», реалізувати свою екзистенцію без засадничих світоглядних узалежненостей та неповноти суспільно-політичного та культурного розвитку.
Гуменюк вивів українську поезію на новий рівень мовної експресії, а в прозі сконцентровано представив різноплановий досвід війни, який попри страждання, біль і смерть дає змогу розпрощатися з останньою імперією, уможливлює вільніше життя у майбутньому.
Війна увиразнює відчуття та усвідомлення. Її екзистенційний досвід дає іншу візію життя і культури. Цей досвід прагне нового слова. Поезія як спонтанний вибух важливого, наболілого, сутнісного зароджується з самих життєвих глибин, вражає неочікувано сильно, назавжди.
Допомагає витримати тягар війни «чорна лють», яка збирає людину «воєдино» і спонукає до певних вчинків, а також усвідомлення традиції спротиву ворогові, яка розпочалася далеко не від лютого 2022 року, і не від березня 2014 року.
Це голос, що йде з глибин – мови, яка пропонує особливий спосіб бачення світу, культурних особливостей та універсалій, відчуття особистої гідності та поцінування свободи. Цей голос промовляє про те, що власне і хоче «денацифікувати» Путін.
У фільмі присутні два виміри життя Чубая; два сюжети – життєвий та поетичний, що розвиваються біч-о-біч. Один сюжет йде до розв’язки, а інший, сягнувши кульмінації, веде далі у простір нездоланої та високої поезії, у символіці фільму увиразненої образом космічного простору.
«Вийти з мовчання…» демонструє рівень культурологічних студій в Польщі, уміння інтерпретувати прозові, драматичні, візуальні артефакти й у філософсько-естетичній перспективі бачити в них визначальні тенденції культурного та соціального вимірів.
За Ґадамером, актуалізація слова веде до активізації всієї мови, а остання може сказати про все. Тому книжка про культурну самобутність Тисмениці розпочалася із пригадування слів, які спонукали реконструювати те, що за ними стояло.
