Чого ви кричите? Ми віримо, панове, Що перлою для вас був до сьогодня Львів. З часу, як вас сюди ваш Казимір привів, Було в нім серед нас життє для вас шовкове.   Чого бажалось вам, знайшли ви тут готове. Що дня тут кождий з вас до сита пив і їв, Руками нашими собі доми строїв, Руками нашими на нас кував окови.   І Бог вість, доки ще не браклоби вам паші, Колиб не наша кров, що на окови ваші Так довго капала, аж з'їла їх іржа.   Розкована рука відкинула покору.