То хто ж усе-таки правий – Дроздов чи Романенко? Громадянин України, який знає українську мову, але публічно відмовляється нею говорити – чи телеведучий, який у прямому ефірі виганяє запрошеного гостя за російську мову, а наступної ж миті передає слово іншому російськомовному гостеві?  

 

  Якби друзі не чкурнули в Штати, легковажно залишивши мені свого сина на три тижні, то цілком можливо, що про нинішній День Конституції я б узагалі забув. А так змушений був учора вранці прориватися крізь гурт сонних батьків, що скупчилися на східцях біля входу в дитячий садок. Вони уважно читали якесь оголошення. Тягнучи за руку набурмосеного хлопчака, я краєм вуха перехопив зміст їхньої розмови.  

  Парадокс полягає в тому, що українці – обдарована нація, що легко навчається іншим мовам, і водночас ніяк не спроможеться вивчити власної.  

  Чи є в європейських цінностях бодай щось європейське? Це запитання – зовсім не софізм, як може здатися на перший погляд. Від відповіді на нього сьогодні залежить майбутнє Європейського Союзу, який розхитують зсередини, хоч і не без зовнішньої допомоги, самі європейці – праворадикали й ліві популісти. Можна тішитися, що вони наразі не перемогли в Нідерландах, Австрії чи Франції, але водночас треба уважніше вивчити їхню риторику й зрозуміти суть їхніх вимог.  

  Нерідко можна зустріти думку, що об’єднання Чехії й Словаччини після Першої світової було свого роду несподіванкою, ледь не чудом, оскільки ментально словакам ближчі поляки чи навіть угорці, з-під панування яких їм тоді вдалося нарешті вирватися. Твердий католицький світогляд, мовна близькість і наявність спільного кордону могли б спричинитися до появи Польщословаччини, і тоді історія Центрально-Східної Європи розвивалася б інакше…  

29 квітня виповнилося 99 років з моменту проголошення Гетьманату Скоропадського. Влада з помпою відзначає і вшановує інших діячів революції 1917–1921, а Гетьмана уникає. Хоча він для країни зробив найбільше.    

  Набираючи воду з крана в Любляні, я згадував Латорицю. Так якось у житті складається, що доля сама підказує порівняння. За чотири дні до Любляни ми з приятелями вирішили на двох човнах спуститися річкою Латорицею, пройти рівнинний і спокійний її відрізок десь між Мукачевом і Чопом. Встигнути порибалити до початку нерестової заборони. План був простий: о шостій ранку виїжджаємо, щоб о 17-ій повернутися в Ужгород – на вечір у кожного були свої справи.  

Схоже, зі сміттєвої блокади Львова переможцем не вийде ніхто. А от кандидатом у Президенти – цілком імовірно.