В українському літературному каноні Іван Франко посідає друге місце – між Шевченком і Лесею Українкою. Хоча заслуговує більшого – наприклад, бути самим собою.    

  У воді біля бортика басейну стояв літній чоловік, схожий на Вуді Алена. Закляк нерухомо, замислений і зосереджений. Вочевидь, пісяв. На якусь мить наші погляди перестрілися, і чоловік зашарівся, як семикласниця. Вочевидь, зрозумів, що я зрозумів. Але погляду не відвів. Його очі говорили: хто ніколи не пісяв у басейні – хай першим жбурне в мене каменем! Я не жбурнув.  

  Про нього казали, шо скупий. Діставав пенсію, але майже нічого не купував, одяг і взуття мав латані-перелатані, ремонту вдома не робив, газет не виписував, світло ввечері не палив. Найбільшою його покупкою був сувій колючого дроту – ним він обкрутив свій паркан, перетворюючи обійстя на захищену фортецю. Мабуть, любив приказку про мій дім – і далі за змістом. Інші сусіди те укріплення називали інакше, тюрмою.  

 

  Кампанія за вихід Великої Британії з Евросоюзу суттєво загострила питання не лише про сьогодення, а й про майбутнє цілого «европейського проєкту». Симптоматично, що найбільше тривоги брексіт посіяв не в столицях старої Европи, а поміж країн, що десятиліттями прагнуть приєднатися до Унії і для яких евроінтеґрація стала синонімом реформування власних держав. Воно й зрозуміло, бо хіба варто сподіватися на розширення ЄС в смутні часи, коли він почав зменшуватися?  

 

 

«При» у слові Придністров’я означає «перед». Тож уже з назви зрозуміло, що тираспольські сепаратисти з самого початку орієнтувалися на Москву. Насправді ж для Молдови ПМР – це Задністров’я. Така геополітика.    

 

Європа тоне в кризах ще й через те, що наші часи надзвичайно бідні на видатних політиків, лідерів і візіонерів. Серед моря посередності вивищується хіба Анґела Меркель. Та, яку українці називали «фрау Ріббентроп».