Храм без людей це не зовсім храм. Це ще гірше, ніж коли він стоїть руїною. Нікого нема, тільки ряди блискучих дерев’яних лав, як ряди пам’ятників на цвинтарі полеглих воїнів
Пам’ятаєш, як вони запекло доводили, що нас нема і не може бути? Пам’ятаєш, як наші пісні і гімни вже/ще неіснуючої держави поперек горла їм стояли? Так-от, вони не вгадали – ми є.
СЛОВО // Вчора, в день уродин автора пішов в друк роман Марка Роберта Стеха «Голос» в новій редакції. Рефлексії Кості Москальця вводять читача у світ роману.
