Андрій Бондар

Вчора вони ще били в морду, а сьогодні вже жаліються. Це вся їхня суть: або бити в морду, або жалітися. Третього не дано
24.10.22 | | Дискурси
Чи можливі ми без них? Та в тому й річ, що тільки без них і можливі. Але чи можливі вони без нас? Ні. От за це вони і воюють
25.07.22 | | Дискурси
У сакраментальному для кожного російського інтеліґента культурному сенсі Україна – частина його власного колоніяльного проєкту, де йому призначена роль ментора
11.07.22 | | Дискурси
Європа – це той Інший для постсовєтської людини, який поволі й мимоволі стає Своїм. А поки не став, сиплеться з фрустраціями новий життєвий досвід
28.06.22 | | Дискурси
Білборд з Пушкіним в окупованому Херсоні – реалізація сформульованого всередині російської культури прагнення поневолення
13.06.22 | | Дискурси
Всі вони розділяють відповідальність за кров і сльози, знищені міста, зґвалтованих жінок і вбитих дітей. Це єдине, що вони мають і що їх робить одним російським народом
31.05.22 | | Дискурси
Афганістан дав свою відповідь російському солдатові. Й Україна обов’язково дасть. І він, як завжди, не почує. Бо цинкова труна погано пропускає звуки. Як і поліетилен
16.05.22 | | Дискурси
Пушкіним мітили Україну безжально і принципово. Пушкін – це «їхнє все», і вони разом із ним – і мертві, й мертво-живі, і мертвонароджені.
02.05.22 | | Дискурси
Якщо придивитися до висловлювань, що зводять глобальні наслідки нашої війни до проблем раси чи голоду, то впадає в око: це розмивання актуальної провини росії
18.04.22 | | Дискурси
Cама думка про втечу вселяє огиду і здається фізично нестерпною. Вона буквально обезвладнює і паралізує. І не тому, що нема куди тікати. Немає кому тікати.
21.02.22 | | Дискурси