25 років тому на ратушевій вежі столиці Галичини вперше після Другої світової війни підняли український національний прапор.    

 

 

До теле- та радіопрозорості сесій Верховної Ради ми давно і швидко звикли — як і до всього доброго. Запровадити медіа-прозорість також у місцевих радах дозволить онлайн-трансляція їхніх сесій. Піонером такої новації в Україні виступив, як то звикло буває, Львів.   Учасники проекту. В центрі Петро Лазарчук. Крайній ліворуч керівник ЗУРЦ Василь Полуйко   Навіщо це потрібно?  

Йосиф Ливчак    

Такої пригоди в моєму житті більше ніколи не траплялося. І навряд чи ще коли трапиться. Так, наче опинився всередині “ящика”, у якомусь “Клубі кіномандрівників”. Або у книжці з часів дитинства – Томом Соєром, Шерлоком Холмсом і Тореадором із Васюківки в одній особі.    

  Завжди можна здобути перемогу, якщо правильно визначити, ЩО для тебе є перемогою.   На Донбасі триває українсько-російська війна. За що? Українці мали два можливі варіанти відповіді:   - За наші цінності, за нашу свободу, за наш європейський вибір;   - За визволення Донбасу.  

Раптом усвідомив собі, що був свідком непересічної події в історії Міста Лева, яка чомусь залишилася поза увагою громади. Такий стався дивний збіг обставин. У найцентрішому центрі, у самий, що не є, «прайм-тайм» – а ніхто з «міродайних осіб» нічого не помітив. Як того Брейґелевого Ікара. А це ж був провісток усіх наступних подій у королівському місті Львові…    

Але вона сама не знає, чи потрібне їй око.     Керч – Севастополь – Львів     [«Post-Поступ», Львів, №26 (89), 20 липня 1993 р.]           – Ми пропустили три дні торік у січні, ко­ли флот міг присягнути Україні, – вважає капітан 2 рангу Мамчак. – Це поки Касатонов не з'їздив у Москву. Але тоді наше Міністерст­во оборони ще тільки формувалося...

Тротуарну плитку довбали, як тиждень тому в Києві, на Грушевського. Потім це каміння летіло у вікна казарми. Дзеленчало скло. Туди ж летіли «коктейлі Молотова». З багатьох вікон вирувало полум’я. Але казарма мовчала. Натомість кількатисячний натовп скандував «Банду геть!».   Коли ми приїхали на Рубчака, КПП внутрішніх військ палало. І що би там не діялося раніше, «ворог» уже не подавав ознак присутності. Пам’ятаю гурти хлопчаків із закритими обличчями та дрючками в руках. Скільки їм – 15, 16, 18? Хто скаже?